Сонях. Книга пам'яті українців

КНИГА ПАМ'ЯТІ УКРАЇНЦІВ

Андрій Куліш

"Вся історія відносин між Москвою та Україною протягом більш як 250 літ з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, нахабне нищення української нації всілякими способами"
В.Винниченко, "Відродження нації", Київ-Відень, 1920 р.

Бібліотека молодога українця

Фундація Юрія Борця

- Юрій Борець
- Передмова
- Руси-українці та москвини - народи-антиподи
- Підступність москвинів

- Націоналістичний цитатник
- Московія - terra incognita. Сучасний погляд на факти       << Нове
- "Московское государство" очима Європи на мапах XVIII ст.       << Нове

Юрій Борець

       Юрій Борець народився 26 березня 1922 року в селі Лубно на Перемищині, в патріотичній українській родині.
       Під час навчання в школі вступає в ряди підпільної Організації Українських Націоналістів.
       Більшовицька, а згодом і німецька окупація Західної України показали, що як комуністичний так і фашистський окупант мають одну мету – поневолити український народ.
       На захист населення стала Українська Повстанська Армія (УПА), в лави якої вступив Ю.Борець – Булавний „Чумак”.
       За завданням Головного Штабу УПА сотня Ю.Борця пробивається на захід, щоб розказати вільному світу про національно-визвольну боротьбу українського народу з окупантами.
       Опинившись в Австралії Ю.Борець стає відомим підприємцем, меценатом, публіцистом та письменником. Автор книг: „УПА у вирі боротьби”, „Рейд без зброї”, „З найкращими”, „Шлях лицарів Ідеї і Чину”, „За Україну, за її волю” та „Слово до молоді”, „Боротьба з двоголовою гидрою”.
       Усі свої зусилля Ю.Борець вкладає у патріотичне виховання української молоді.

Передмова до першого видання

       Наше минуле – то кривава рана... „Навіщо про це згадувати?” – інколи чуємо запитання, особливо від тих, хто дуже турбується про „дружбу народів”.
       Щоб зробити вірні висновки.
* * *

       Історія Руси-України, особливо XX ст., мабуть найбільш трагічна з історії усіх народів світу. Про це має знати кожен українець, мовчати про це не можна, то є блюзнірством.
       Друга світова війна обійшлася українцям у 7 млн. Загиблих, 8,5 млн. калік та зруйнуванням народного господарства. Але аналіз геноциду українців в 30-х та початку 40-х років показує: якби не було цієї війни, нам загрожувало повне фізичне винищення в 40-х – 50-х роках. Наказ Жукова-Берії 1944р. Про виселення всіх українців був лише запізнілим відгуком тих бузувірських планів. Нас знищували при будь-якій нагоді, якщо нагоди не було, її вигадували або штучно створювали.
* * *

       За легендою, фашисти знищили 6 млн. жидів (слово „жид” в українській мові, як і майже у всіх мовах світу, не є образливим і означає або належність певної групи людей до юдейського віросповідання, або вихованих на юдаїзми. В українській мові слово „єврей” – іноземного походження, нав’язане нам окупантом, тому ми зобов’язані від нього рішуче відмовитись), і за це німці виплатили Ізраїлю 85,4 млрд. німецьких марок, тобто по 15 тисяч марок за кожного. Але дослідник геноциду жидів жид Міхаель Вольфсон стверджує, що на окупованих Німеччиною землях загинуло 1300 тис. жидів, а відомий німецький історик професор Ернст Вольте виправляє цю цифру до 630 тис. Працівник КДБ Мартін Брошата свідчить, що в Освенцімі загинуло не 1 млн. Жидів, а 7 тис., і не в газових камерах, а власною смертю („Руський вестник”, № 27-28, 1994. з посиланням на газети „Франкфуртер Альгемайне Цайтунг”, 17.08.94 р.; 23.08.94 р. Та „Вельт”, 26.02.94 р.). У Бабиному Яру було розстріляно 3 тис. жидів, а вони роздули до 150 тис.
       За ті 630 тис. жертв, виданих за 6 млн. (кожен робить бізнес по-своєму), відповідав увесь німецький народ, і ніхто не перекладав їх на поганий характер Гітлера чи фашистську партію. А от українців у „мирний” час від 1920 до середини 1941 р. Було знищено біля 20 млн., з них 11-12 млн. двома голодоморами. І у всьому винен, мовляв, поганий характер Сталіна. Але коли Сталін хотів вийти з-під контролю правлячої кліки і спробував вести свою політику, його просто задушили.
       То хто ж насправді вчинив цей страшний злочин і буде відповідати за нього?
* * *

       Згідно перепису населення 1979 р., в сучасних кордонах Руси-України було 36,5 млн. українців – майже стільки, як в 1913р. І це при тому, що українське населення було переважно сільським, у сім’ї за звичай було мати по 4-5 і більше дітей, внаслідок прогресу цивілізації і медицини смертність серед населення з 1913 по 1980 рр. Зменшилася втричі, а дитяча смертність – майже в 10 разів (УРЕ, т.10, с. 270, 1983 р.; т.11, кн.2, с.23, 1984 р.).
       Навіть з урахуванням втрат у Другій світовій війні, в 1979 р. українців мало б бути понад 75 млн. чоловік. Де ж ділися 40 млн.?
       До речі кількість московитів за цей же час зросла удвічі, як і має бути.
       Згідно міжнародного права , за дії посадових державних осіб відповідає держава. Держава, що чинила геноцид українців, називалася СРСР. Вона була більшовицькою формою існування Московської імперії. Її правонаступницею оголосила себе Російська Федерація (РФ), що відповідає суті справи і визнано міжнародним співтовариством. Отже, РФ несе повну відповідальність за геноцид українців. Уряд РФ має покаятись перед українцями за злочини геноциду і виплатити компенсацію за багатомільйонні жертви та зруйнування нашої економіки.
       В 1917 р. жиди прийшли до влади в Московській імперії і залишалися біля керма державного управління понад 30 років. Пряма відповідальність жидів за голодомори і геноцид українців очевидна. Держава Ізраїль отримала компенсації від Німеччини за винищення жидів німцями-фашистами під час Другої світової війни, коли цієї держави ще не існувало і ніякої шкоди Німеччина завдати їй не могла. Отже, держава Ізраїль виступила правонаступницею жидівської спільноти взагалі. Але в такому разі ця держава має взяти на себе і відповідальність за злочини жидів-комуністів. Уряд Ізраїлю має покаятись перед українцями за масове винищення населення, культурних цінностей та зруйнування сільського господарства згідно з міжнародною практикою...

Руси-українці та москвини народи-антиподи

       За часів існування Московії, яка до 1917 р. Називалася Російською імперією, а після 1917 р. – Совєтським союзом, москвини, щоб звеличити себе, безбожно спотворили як свою історію, так і історію поневолених ними народів. Особливо постраждали українці, найстаріший народ у Європі, а можливо, й у всьому світі. Історія була занесена до розряду ідеологічних наук й зобов’язана була не висвітлювати об’єктивний хід подій, а обґрунтовувати окупацію Руси-України, геноцид українців, пограбування наших історичних, культурних та господарських надбань. Ідеологічною підпоркою цього насильства стала абсолютно ненаукова й висмоктана з пальця теорія про Русь як „колиску трьох братніх слов’янських народів”, вигадана москалями-україножерами.
       З самого початку виходу московських племен на історичну сцену в 10-11 століттях взаємовідносини між ними та Руссю відзначалися гармонією та ідилічністю, що пояснюється багатьма причинами. Адже це були народи різного етнічного походження та культури. Пращури русинів-українців були землеробськими слов’янськими племенами, притому найбільш розвиненими серед інших слов’ян, з багатотисячолітніми (12-15 тисяч років) традиціями культурного розвитку. Пращурами москвинів були угро-фінські племена примітивної збирально-мисливської культури, що жили відокремлено серед безкрайніх лісів та багнищ північно-східної Європи. Майже десятитисячолітній розвиток, який створив високі цивілізації Трипілля, Шумеру, Греції та Риму, їх начисто обминув.
       Слов’яни належать до індоєвропейців, найближчі їхні родичі – прибалти (крім естонців), та германці. Одну-півтори тисячі років тому вони могли розуміти одне одного без перекладачів. Угро-фінські племена належать до урало-алтайської групи і тисячу років тому були близькі до печенігів, половців та хозар, але знаходились на значно нижчому, ніж останні, рівні суспільного розвитку. Фактично предки москвинів були тими ж печенігами, тільки лісовими. На той час це були найпримітивніші та найвідсталіші у культурному відношенні племена Європи. Не лише в далекому минулому, але ще на зламі 1 та 2 тисячоліть вони були канібалами. Грецький історик Геродот (5 ст. До Хр.) називав їх андрофагами (пожирачами людей), а Нестор-літописець уже в період Руської держави – самоїдами.
       Певна сукупність племен може називатися народом, якщо вона має спільну територію, мову та єдину етнокультуру (тип житла, посуд, прикраси, знаряддя праці,... звичаї, вірування, міфологія, обряди тощо). За всіма цими ознаками українці сформувалися близько 6 тисяч років тому внаслідок злиття трипільців з кочовими індоєвропейськими племенами, які 1-2 тис. років перед тим вийшли з Праукраїни. Археологи, мовознавці, антропологи, етнопсихологи доводять безперервність розвитку одного і того ж народу на теренах між Дністром та Середнім Дніпром на протязі 6-7 тисячоліть і цим народом є сучасні українці. Звичайно, вони тоді не називалися українцями (у наш час тих далеких пращурів називають арії або орії, бо вони орали землю), а їхня мова була хоч і далекою від сучасної української, але із сучасних мов вона найближча до неї, що встановлено порівнянням мови орійських давньоіндійських (санскритських) творів „Рігведи” та „Авести” з іншими мовами.
       Наші предки приручили велику рогату худобу, коня, винайшли письмо, плуг та колесо, ввели у сільськогосподарський обіг просо, ячмінь, жито, пшеницю, побудували перші міста, які займали площу в кілька сот гектарів і в яких жито по 10-20 тисяч осіб. Внаслідок високої культури оріяни швидко множились і спершу зайняли малозаселені терени між Карпатами та Північним Кавказом, а далі почали шукати нових земель для розселення. На конях та гарбах вирушали у далеку дорогу, в нові світи, численні ватаги озброєних оріян. Вони помандрували в Західну та Південну Європу, Месопотамію, Середню Азію, Іран та Північну Індію. Їхні сліди віднаходять в Палестині, Єгипті й навіть у Камбоджі та Японії. Куди вони не пішли – так це в Північно-Східну Європу (сучасну Московію), бо ліси та багнища були непридатними для тодішнього землеробства та скотарства. В Північній Індії свої священні гімни записали орії в „Рігведі”, що дійшла до нашого часу.
       Землі, куди прийшли орійці, не були безлюдними, а заселені іншими народами, які знаходились на нижчому рівні суспільного розвитку. Злиття їх з орійцями призвело до створення народів, які відрізнялися від своїх предків мовою, частково культурою, антропологічним типом та етнопсихологією (менталітетом). Ті племена, що залишилися між Карпатами та Кавказом, були нашими предками й ні з ким помітно не змішувались. Ось чому можна говорити, що українці, але не інші народи, є прямими нащадками орійців. Чим пізніше відходили ті племена, тим ближчі були вони до українців. Останніми відійшли ті, що започаткували слов’янські народи.
       При вивченні питання походження та спорідненості народів більше значення, ніж мова, має антропологічний тип. Він пов’язаний з генетичним кодом, а отже й з тими рисами поведінки народу, які передаються спадково. Українці належать до динарського або українського антропологічного типу, який постав 6 тисяч років тому. До нього належать інші слов’янські народи: серби, словаки, словени, хорвати, чехи, чорногорці. Поляки, білоруси та москвини, які також говорять слов’янськими мовами, належать до іншого, так званого вілянського типу. А це означає, що вони мають інший генетичний код і є такими ж слов’янами, як негри Америки – європейцями.
* * *

       Без великої натяжки можна й треба говорити, що ніяких праслов’ян не було, а були праукраїнці, від яких внаслідок різних історичних процесів, зокрема, розселення на інші землі, постали слов’янські народи. Справжніми слов’янами є лише ті, що мають український антропологічний тип. Про інших треба говорити як про слов’яномовних.
       Угро-фіни прийшли на терени Північно-Східної Європи з-за Уралу порівняно недавно, десь у 1 тисячолітті до Р.Хр. Маючи низьку організацію суспільного життя, вони не могли витримати конкуренції у боротьбі з культурнішими народами за степ та лісостеп і мусили вдовольнитися малопридатними для життя землями. Очевидно нестача продуктів харчування змушувала їх пожирати своїх стариків, ослаблених, або захоплених у полон членів сусідніх племен.
       Внаслідок збільшення чисельності слов’ян й слов’яномовних народів та розвитку торгівлі у 8 ст. Починається поступове освоєння (колонізація) ними (ільменські словени, кривичі, радимичі) величезних просторів на сході, зайнятих угро-фінами. Зайдам туземці могли продати хутра впольованих звірів, а від них отримували предмети вжитку та збіжжя, переймали мову та елементи культури.
* * *

       Після створення могутньої держави Руси на основі орійських племен наших пращурів, русів-українців (поляни, сіверяни, древляни, волиняни, уличі, тиверці, білі хорвати) майже два століття Русь мало цікавилась угро-фінськими землями які платили данину хозарам.
       Літопис Руський повідомляє: „У рік 885 пішов Олег до радимичів, питаючи: „Кому ви данину даєте?” Вони ж сказали: „Хозарам”. І мовив їм Олег: „Не давайте хозарам, а мені давайте””. І стали вони русам данину давати і через те стали називатися руськими, а то були хозарськими.
* * *

       Кілька походів робили руси на вятичів (сучасні москвини), поки не примусили їх наприкінці 10 ст. Платити скромну данину Русі.
       Так наші предки оволоділи величезними теренами Північно-Східної Європи і зробили руськими все, що там було чи там жило: лани, ліси, ріки, худобу та людей. Так ті племена і по сьогоднішній день називають себе „рускімі”. Вони спілкуються слов’янською мовою, засвоїли деякі елементи слов’янської культури, але до слов’ян мають таке ж відношення, як комі, буряти, чукчі та інші подібні їм народи урало-алтайської групи. Зразковими типами цих народів є екс-президент Московської імперії Єльцин та мер Москви Ю.Лужков, у яких чітко викреслюються монголоїдні риси.
       Перелічивши слов’янські племена, літописець Нестор на початку 12 ст. Далі пише: „А се – інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиш, мордва, перм, печери, ям, литва, зимигола, порсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову,... бо живуть у північних краях.”
       На сьогоднішній день називати їх руськими немає ніяких підстав, адже ж вони давно звільнилися від нашої залежності. Крім того, якщо це народ, то згідно слов’янським правописам їхня назва має бути іменником і відповідати на питання „хто?” (чехи, грузини, німці,...), а не прикметником („чий?” – руський!). За етнічним походженням їх треба було б називати „уральцями” або „алтайцями”, а за політичним центром – москвинами, московитами або москалями. Зважаючи на те, що в середні віки вони називались московитами, назву „рускіє” вважали за образливу, а в Руси їх називали москвинами або москалями, цих назв і ми далі в роботі будемо дотримуватись.
       Процес окультурення угро-фінських племен посилився в 11 ст., коли руські князі шукали вільні землі, щоб дати їх „на откормку” своїм дітям та онукам. Досить згадати, що у Володимира було сім офіційних (а ще більше неофіційних) дружин і величезна кількість нащадків, яких треба було забезпечити уділами. Княжичі проходили на ці землі з невеликою дружиною у кілька десятків чи сот воїнів, які одружувалися з місцевими дівчатами, частково ставали боярами, частково розчинялися серед місцевого населення, але знову ж таки внаслідок своєї малочисельності не могли змінити психологію, чи спосіб життя цього народу. Та і це продовжувалося недовго, бо на нових місцях прийшлі князі обростали своїми нащадками. Переселення великих мас слов’ян на ті землі ні в той час, ні пізніше, після навали на Русь монголів, не засвідчено. За межами Руси-України слов’янські народи утворилися в 6-7 століттях. А московський археолог А.Спіцин пише, що слов’нських могил на етнічних теренах Московії до 10 ст. Ніде не знайдено.
       Відомий московський історик М.Покровський (1868-1932) вважав, що 80 відсотків москвинів мають фінське походження, це ж доводять дослідження сучасних московських антропологів.
       Як свідчать архіви, ще у 14 ст. багато сіл Московії розмовляли фінською мовою. Утворення московської мови на основі слов’янських та тюрських мов (спочатку польських діалектів, потім руських, потім староболгарських з церковних книг, далі монголо-татарських) відбувалося 500-600 років і завершилося в 15-16 століттях.
       Велика роль в етногенезі москвинів належить монголам та татарам. Монголи зруйнували протилежну їм за духом слов’янську Русь, але з розумінням поставились до споріднених з ними напівдиких угро-фінів (руських), включивши їх у свою орду на правах улуса (области). Саме після навали монголів, що знаходилися на вищому рівні суспільного розвитку, розпочався бурхливий розвиток Московії, яка запозичила від них державний устрій, військову організацію, назву (деньга, алтин) та спосіб виготовлення грошей. Від татар ідуть такі назви, як „казна”, „таможня”, „ямська служба”, „тулуб”, „улан” та тисячі інших. Московські князі взяли гору над іншими князями цих теренів, бо подобалися золотоординським ханам за те, що були найпідлішими й найпідступнішими. Московська знать родичалася з татарами, вдягалася по-татарськи, переймала й наслідувала татарські звичаї. Переходила в мусульманство, а татарська мова за князя Василя II (1425-1462 рр.) стала мало не державною. Московські князі запрошували до себе на службу татарських воєвод з військовими дружинами.
       Так з’явилися численні тюрські прізвища москвинських феодалів: Аксакови, Аракчеєви, Басманови, Булгакови, Салтикови, Чаадаєви, Юсупови та безліч інших.
       Ось що писав про становлення Московської держави та формування психології її народу москвинський філософ Георгій Федотов у роботі „Россия и свобода” (Нью-Йорк, 1936 р.): „У самій Московській земля запроваджуються татарські порядки в управлінні, суді, збиранні данини. Не ззовні, зсередини татарська стихія оволодіває душею Московії, просякає у плоть і кров. У 15 ст. тисячі хрещених і нехрещених татар йшли на службу до московського князя, збільшуючи лави служилих людей, майбутнього дворянства, заражаючи його східними поняттями та степовим побутом.
       Саме збирання земель відбувалося східними методами. Знімався весь верхній шар людности (тобто найбільш талановита частина населення – А.К.), вивозився до Москви, замінюючись прийшлими та служилими людьми... Без винятку викорчовувалися всі місцеві особливості та традиції... Кріпосна неволя стала повсюдною в той час, коли вона вже відмирала на Заході... Світогляд москвинської людини спростився до крайности й навіть порівняно із середньовіччям москвин примітивний. Він не розмірковує, він приймає на віру кілька догматів, на яких тримається його моральне й суспільне життя. Нова радянська людина не стільки виліплене в марксистській школі, скільки вилізла на світ божий з Московського царства”.
       Боротьба московських князів з золотоординськими ханами була не боротьбою за незалежність, як подають московські історики, а змаганням за панування у цій азійській деспотичній державі. Більшість військових заходів Московії в 15-17 ст. були спрямовані на відновлення цієї держави, яка розпалася внаслідок переміщення її політичного центру з Нижньої Волги до Москви. Зміна ж назви (Московське царство замість Золотої Орди) було лише словесним камуфляжем. Не дивно, що після політичного звільнення від татарської залежности вплив татар на формування москвинського етносу не зменшився, а навпаки, збільшився внаслідок прямого включення тюрських народів та держав до Московського князівства. У збірнику „Говоря откровенно” (Москва, 1989 р.) Дм.Балашов пише, що „після взяття Казані татарська знать була урівняна в правах з москвинською” і „до третини наших дворянських родів мають монголо-татарське походження”.
       Що ж у москвинах слов’янського? Цього не знаходимо. Між русами-українцями та москвинами немає нічого спільного у походженні. Навіть по мові ми від них досить далеко. Московська мова більше відрізняється від української, ніж французька від іспанської. У московській мові незчисленна кількість татарських та монгольських слів та понять, у ній нараховується близько 40 тисяч нецензурних лайливих слів та словосполучень, чого й близько немає у мові українській (див. Книжку А.Флегона „За пределами русских словарей”, видану 1993 р. В Московській обл.). В рецензії на цю книжку (газета „Шлях Перемоги”, ч.8, 1995 р.) О.Шевчук пише: „Цей ґрунтовний словник мови наших сусідів та й живе спілкування з ними свідчать про те, що москвини постійно й широко вживають матюки. Це не словесне сміття, не пережиток минулого, а суттєва частина москвинської лексики. Те, що раніше приховували, - тепер відверто оприлюднено; те, що вважали нецензурним, – надруковано накладом у 30 тис. примірників. Кількість перейшла в якість... Ці лихослови не поважали й не поважають ні своєї, ані чужої людської гідності, паплюжать святе ім’я матері. Якщо в Україні старого чоловіка називають на „ви”, на Кавказі шанують як аксакала, то москвинський дід, м’яко кажучи, „старий хрен”, а близькі знайомі – „козли”, „падли”, „сукі”. Ось чому спроби українців називати один одного ввічливо „пан”, „пані” нестерпно дратують москвиномовних”.
       Носії русько-української та москвинської мови мають різний навіть прямо протилежний психічний склад. Українська мова – це мова хліборобів, поезії та благородних лицарів. Москвинська мова – це мова мисливців, грабіжників, волоцюг, пройдисвітів, шахраїв. Саме ці останні поняття означає татарське слово „кацап”, запозичене від санскритського „кацаб” – убивця-садист.
       Відомий мовознавець академік М.Марр (1865-1934) стверджував, що староукраїнська мова – санскрит – є матір’ю всіх індоєвропейських мов. Про це ж писав польський філолог Мих.Красуський 1880 р. Московська ж мова утворилася всього лише 400-500 років тому зі слов’янських, угро-фінських та тюрко-татарських діалектів.
       Відомий москвинський журналіст 19 ст. змосковщений литвин В.Сенковський, писав: „Москвинська література – нікчемна, неоригінальна, пласка, простацька, бідніша навіть за турецьку щодо сили уяви та висоти думки. Та й московська мова – жебрацьки вбога: лексика вищих понять – все позичене; мова якась дерев’яна щодо гнучкости форм. Мова неписьменного українського селянина значно багатша за московську літературну і лексикою, і гнучкістю, і багатством форм та виразів. Нечиста сила занесла мене до московської, вибачте, „літератури””. А ось думка класика московської літератури О.Пушкіна: „О, как беден, как груб наш русский язик”. З чим погоджувався князь В.Вязємський: „ Да, наш русский язик – ето кафтан чыжолый”.
       Наші предки руси короткий час брали з угро-фінів (руських) дуже помірну данину, зате сприяли розвитку їхньої мови, писемности, літератури, культури, господарства, державного та військового будівництва. Але скільки вовка не годуй він все в ліс дивиться.
       В усі часи взаємовідносини між русами-українцями та москвинами останні з особливою ненавистю ставилися до нашого народу, як невіглас і п’яничка ставиться до мистецького шедевру, й при будь-якій нагоді чинили дикі погроми. Перший з них відбувся вже 1169 р. Скориставшись з ослаблення Руської держави внаслідок внутрішньої боротьби між князями та боротьбою з половцями, Суздальський князь Андрій Боголюбський (його мати була половчанкою) послав на Київ велике військо, яке після кількаденної облоги захопило місто. У ті часи в цьому не було нічого особливого, князі часто воювали між собою, - за міста та уділи. Але угро-фіни суздальці, які на той час вже були християнами, повелися з киянами надзвичайно жорстоко, чого раніше у Русі ніколи не було, вперше показавши, що можуть очікувати народи від лісових печенігів.
       Літопис Руський у рік 1169 пише: „І грабували вони два дні увесь город – Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі..., - і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський Святої Богородиці поганими...”.
       Чи дуже змінилися дикі суздальці в наступні 700-800 років? Чесніші й розумніші з-поміж них давали таку характеристику москвинам. „Народ дикунів та виродків” (О.Герцен). „Не народ, а пекельна потвора” (В.Розанов). „Народ, який блукає по Європі й шукає, що можна зруйнувати, знищити лише заради розваги” (Ф.Достоєвський). „Народ волоцюг і злодіїв” (С.Рождєствєнський). „Сатанинський народ” (З.Гіппус). „Не народ, а худоба, хам, дика орда душогубів, злодіїв” (М.Булгаков). „Найбездарніший народ, без натяку на творчість” (Г.Успенський). „Це не народ, а історичне прокляття людства” (В.Шмельов). До цих думок можна було б додати дуже подібні висловлювання О.Пушкіна, І.Тургєнєва, П.Чаадаєва, С.Волконського, О.Хомякова, а також багатьох інших (див. П.Штепа, „Московство”, розділ „Москвини про московство”).

НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ ЦИТАТНИК

“Сколоти – це найстарша нація світу”

Римський історик Помпей ТРОГ

„Поляжемо, а не посоромимо землі нашої”

Княжі дружинники

„Краще бути порубаним, ніж полоненим”

“Мертві сорому не мають”.

“Іду на Ви”.

Святослав ЗАВОЙОВНИК

„Не бійтеся смерті ні на раті, ні од звіра,

але творіть мужське діло”.

Володимир МОНОМАХ

„Нехай вічна слава буде,

Що през шаблі маєм право.”

Іван МАЗЕПА

“Народ завжди має право протестувати проти гніту”.

“Хоч би які великі були московські насильства, вони не дають москалям жодного законного права на Україну”.

Пилип ОРЛИК

„На диявола – хрест, на неприятеля – шабля”.

Козацький полковник Ярослав ЯРМОЛЕНКО

„Або добути, або дома не бути!”

Козацький клич

„Не можна вдержатись від меча. Доти триматимемо його обнаженим, доки не доб’ємось вольного життя. Краще головою наложити, ніж вернутись у неволю.”

“Ліпше нам за віру свою православну і цілість Вітчизни на полі брані від зброї ворожої лягти, ніж рабами бути”.

Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

„Наші жертви не впали даремно, бо з нашої крови виростуть ті, хто докінчить наше діло.”

Іван ГОНТА

„Свою Україну любіть

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть!”

„...А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить

Та добре вигострить сокиру

Та й заходиться вже будить.”

„Страшно впасти в кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше спати, спати

І спати в неволі.”

“В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля”.

“Чи буде суд?

Чи буде кара

Царям, царятам

На землі?

Чи буде правда

Між людьми?..

Повинна буть,

Бо сонце стане і осквернену

Землю спалить.”

“Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?..

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?..”

“За святую правду-волю

Розбойник не стане...”

“І забудеться срамотня давняя година,

І оживе добра слава, слава України”.

Тарас ШЕВЧЕНКО

“Коли за всяку кров, пролиту на землі впімнеться її рід, то яка пімста буде за кров українського народу, пролиту від гетьмана Наливайка до сьогодні, пролиту великими потоками тільки за те, що він шукав волі, кращого життя на своїй рідній землі і думав думками вродженими всій людськості”.

З “Історії Русів”

„Або ляжем головами –

або виб’єм ворогів!”

“Ти, брате, любиш Русь,

Як хліб і кусень сала –

Я ж гавкаю раз в раз,

Щоб вона не спала.

Бо твій патріотизм –

Празнична одежина,

А мій – то труд важкий,

Гарячка невдержима”.

“Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами хотіли би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духове відчуження від рідної нації...”

Іван ФРАНКО

„Убити можеш...

Але в покорі і ганьбі

Жити не примусиш!”

“Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона”.

Леся УКРАЇНКА

„Стаємо до боротьби за свій Нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Віримо в сили свої і національні й виповнимо свій обов”язок. Ми виписуємо на своєму прапорі ці слова”.

„Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ”, і доки хоч на одному клаптику української землі пануватиме чужинець, доти й всі покоління українців йтимуть на війну. Ми відродились з грунту, наскрізь напоєного кров’ю наших предків. Наша Нація ступила на новий шлях життя... ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться.”

“Головна причина нещастя нашої нації – брак націоналізму серед широкого загалу її”.

“Націоналізм – це велетенська і непоборна сила, яка яскраво почала проявлятися в XIX віці. Під її могутнім натиском ламаються непереможні здається кайдани, розпадаються великі імперії, і зв’являються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обов’язки супроти чужинців-переможців. Націоналізм єднає, запалює фанатизмом поневолені нації в боротьбі за свободу”.

“Вперед, і нехай кожний із нас пам’ятає, якщо він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не загинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратися назад».

«Без сили нема права, щоб здобути право, треба мати силу».

«Ми не попустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи!”

“Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя”.

“Ми сильні нашою любов’ю до України”.

“Націоналізм – ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених...”

“Ми не можемо далі дозволити безстидному чужинцеві знущатися над найсвятішіми нашими чуттями. Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони зогиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крові”.

Микола МІХНОВСЬКИЙ

„Прив’язання до мови, віри, звичаїв до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних догм вистражданих і викутих в огні змагань, і переказаних прадідам, внукам – це прив’язання є фундаментом нації”.

„Росія взагалі не лишила нам свободи вибору. Вона поставила нас перед дилемою: або цілковита національна смерть, або безпощадна боротьба.”

“Нація, що прагне волі, мусить не зневірюватись, бути певною в тім, що її провадить Бог до її мети. Мусить шукати найвищого блаженства не в матеріальнім добробуті, не в тихомир’ї; не сміє бути рабинею скарбів землі. Нація, що прагне волі, мусить у вічному зусиллі спішити до незримої цілі, любити недосяжне, вірити в невідоме, бажати осягнути фантастичне».

«Богу – душа, життя – рідному краєві, а честь – для себе».

«Віра є джерелом героїзму, посвяти, відваги».

«Є нації, є боротьба між ними, є націоналізм».

«Не однострої і зброя воїна, а безстрашність, мужність, хоробрість його, дух воїна – становлять силу армії».

«Кожна нація має свій власний закон, свою власну правду й повинна лише їм коритися».

«Шляхетність, мудрість, відвага – три основні прикмети володарської кляси… шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш!»

«Українцям треба виробити в собі чітку політичну свідомість Нації, а не свідомість етнографічної маси».

«В чиннім націоналізмі змістом життя є активність і могутність Нації, життєвою формою – національна боротьба, а духом життя – романтика, віра».

Дмитро ДОНЦОВ

„Хто не знає мети– той не може знайти дороги”.

“Воля або смерть”.

Клич Січових стрільців

”Не забуваймо про меч, учімося міцніше тримати його в руках”.

“Стратегія національної боротьби, як і боротьби військової, вимагає: бити в першу чергу по головному ворогові... У своїй діяльності я керувався тією думкою, що таким ворогом була, є і буде Московщина”.

“Великий чин наших лицарів вчить вірності ідеалам і умінню підпорядковуватись.”

“Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісовою ми показали світові, що Україна є, що народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність”.

“Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло – Незалежна Українська Держава – перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зажиткувати рідну плодючу землю, з її незчисленними багатствами, не для потреб... якогось інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра та збагачення рідного народу”.

“Держава понад партії, нація понад класи”.

“Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю. Нашою так само кров’ю чужою і своєю. Ворожою і рідною. Кров закінчує глибокі процеси національних емоцій, усвідомлень організаційної праці, ідеологічної творчості, всього того, що нація свідомо й ірраціонально використовує для творення свого права на державне життя. Кров, пролита для цієї великої мети, не засихає, тепло її все відограватиме ролю непокоючого тривожного фрагменту, що нагадує про нескінченне і кличе на продовження розпочатого».

«Тільки міць, єдність та тверде непохитне стремління до повної незалежності й свободи може бути нашим побратимом».

Симон ПЕТЛЮРА

“Нас може і не стати, але залишимо по собі пам’ять, легенду для нових борців”

“Своїх, які перейнялися ворожими ідеями та тим ідеям служать, треба знищити. І не раз говорив я своїм старшинам і козакам, що коли б не було серед нас запроданців, не було б і неволі. “

“Найкраще з москалями балакати мовою гармат”.

“Сильні народи не святкують своїх поразок, лише побіди”.

“Хто вміє підлягати, той уміє і наказувати”.

“Вмирати треба, але тоді, коли жертви життя й крові дають певну перемогу”.

Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ

“До якого часу ми будем терпіти таке знущання чужинців?!

Годі!

Терпець урвався...Бери рушницю, вила, лопату і гони з рідної землі дармоїдів...Гони чужинців з України!

Хай живе Українська Селянська Республіка!”

Андрій ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО

“У стихійній ненависті до Росії була найбільша сила нашої революції.”

“У найпідліший спосіб Росія вкрала в нас почуття любові до Батьківщини. Ввкрала, бо ворог усе може відняти, пограбувати, примусити “жертвувати”, але любов може тільки вкрасти. Революція зіравла тогу шляхетності з Росії і замість ідеалу наші очі побачили потвору...”

“Для боротьби проти артилерії потрібна артилерії, – говорив він. Для боротьби проти воюючого націоналізму одних необхідний воюючий націоналізм інших...”

Юрко ТЮТЮННИК

“Ви страждаєте... за те, що я мав щире і правдиве серце, щиро поважав свій рідний край і нарід й з одвертою душою пішов боронити його. Коли згадаю, як я вірив на людей і ніс за них своє молоде життя і нарешті одержав таку дяку, що хочеться проклясти той час і хвилину, в яку я клявся бути оборонцем. Правда, я і вмру оборонцем, але оборонцем не свори зрадників, а оборонцем тої святої ідеї, за яку я голову ніс і кладу її в могилу...”

Іван САВЧЕНКО-НАГІРНИЙ

“Як буде Україна вільною, передайте привіт!”

“Вмирати зовсім не страшно, але знаєш за що, – буквально за декілька днів до смерті сказав Кость братові. – Вмерти за нашу священну національну ідею збираюсь тільки один раз. Такої смерті й шукаю вже три роки. і я її колись знайду. “

Кость ПЕСТУШКО (отаман Степовий-Блакитний)

„У вогні перетоплюється залізо на сталь, у боротьбі перетворюється нарід у націю”.

“Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу”.

“Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутим бастіоном героїв і борців”.

“Як довго не буде самостійної Української держави, так довго не буде порядку в Європі, всі союзи будуть нереальними”.

“У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії”.

“Настане час, і не словами будемо з’ясовувати суть невмирущої ідеї».

Євген КОНОВАЛЕЦЬ

“Дорога до Бога лежить через Батьківщину”.

“Націоналізм є передовсім силою внутрішнього самоопанування”.

“Ми стали нацією і не можемо вже думати і прагнути інакше, ніж думає і чинить державна нація”.

Юліан ВАССИЯН

“Неможливість чи невміння досягнути свого державного об’єднання позбавляє націю передпосилок дальшого належного росту, а навіть спроможності правильно виконувати свої життєві функції»

«Усе те добре, що добре для блага сили і розвитку моєї нації, усе те зло, що цю силу і розвиток послаблює».

Микола СЦІБОРСЬКИЙ

“Розгортаймо гордо наш прапор, щоб занести його до Золотоверхого і поставити на бані Святої Софії”.

Андрій МЕЛЬНИК

„Наша боротьба – це щось більше, ніж сама національна боротьба, бо наш ідеал свободи – це ідеал всіх вільних людей.”

„Йдучи непохитно випробуваним шляхом, ОУН та цілий визвольний фронт українського народу мають дійти до великої мети – до визволення України і створення незалежної Української Держави”.

„Завершенням національно-визвольної революції має бути відбудова і закріплення Української Самостійної Соборної Держави. Передумовою до відновлення самостійного державного життя є знищення на українських землях совєтської влади, її органів і силових інструментів, знищення комуністичної партії і системи, усунення з України всіх сил, які захищають російський імперіалізм і протиставляються самостійницьким змаганням.”

„Чистий незаплямований крутійством і компромісами зі злом український націоналізм вийде переможцем з важкого, але величного змагання..., бо в ньому велика Правда української нації, згідно з Божими законами життя народів і людей у свободі й справедливості.”

„У нас є один основний принцип, одна головна мета – Суверенна Соборна Українська Держава. До неї йдемо неухильно. А шлях наш – це шлях революційної визвольної боротьби.”

„Основна частина боротьби революційної організації з ворогом – це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід за поширення ідеї і концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби”

„Кожна тотальна боротьба, а зокрема революційно-визвольна, вимагає єдиного керівництва.”

”Внутрішньоукраїнська політика ОУН є і завжди мусить бути визвольницькою, а не партійною. Тобто вона – змагає до формування такого внутрішнього українського життя, до створення такого укладу і взаємовідношення українських сил, які в усякій ситуації найкорисніші для Визвольних змагань, а не тільки для скріплення позиції самої ОУН”.

„В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відіграють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному – творять „душу”, істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, – творять його живий, діючий організм”.

“Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти”.

“Творення, формування кадрів для визвольної боротьби – це і є найсуттєвіше, головне завдання цілого революційного процесу”.

“Ідея українського націоналізму й героїчні подвиги революційної боротьби розбуджують глибоко приспані, сковані більшовицькими дибами, енергією і найвищі вартості козацьких нащадків”.

“ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить; але – наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати”.

“Без власної, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії”.

“…Обов’язком кожного українця є підпорядкувати свої особисті справи і ціле своє життя інтересам і добру нації”.

“Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом”.

“Віра найбільше скріплює сили душі”.

“Комунізм цілком противний духові української нації”.

“Хто будує на невластивих для нашого грунту світоглядових підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих змаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни”.

“В усякій боротьбі і в усякій розумній політиці сенс полягає в тому, щоб, жертвуючи малим, частинними позиціями і вартостями, здобути головну мету. В цьому полягає всяка перемога-виграш: а) пожертвувані, втрачені вартості – це ціна перемоги. Що більша мета, що тяжче змагання – то більші бувають жертви”.

“Наша перемога – це перемога нашої ідеї, повне її здійснення. Наш обов’язок – зробити самим найбільше, скільки стане наших сил, одночасно докласти старань, щоб і інші зробили якнайбільше».

Степан БАНДЕРА

“Я знаю, що мене жде, я був і є на все готовий. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої Неньки-України”.

“Мені дуже жаль, що я можу лише раз умерти за Україну!”

Дмитро ДАНИЛИШИН

  „В словнику українського націоналіста немає слова „капітулювати”. Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!”

“На Сході Європи нема колоній ні для кого, а хто їх шукає, той знайде тільки чорну землю на могилу”.

“Перемога наша – в руках Бога, але геройство наше – в наших руках”.

“Коли вже нема розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, – щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь”.

“Не з’їздами і нарадами відбудуємо Україну. Націоналістична Україна повстане як вислід боротьби і самопосвяти».

«Спільність пролитої крови за спільні політичні ідеали – це перша ознака нації».

«Шлях на Схід Європи лежить через Київ».

Михайло КОЛОДЗІНСЬКИЙ-„Гузар”

“Раз Ти українець, скоріше чи пізніше попадеш у конфлікт з Москвою”.

“Тепер як ніколи ми мусимо змагатися за спільноту в нації і за братерство в народі”.

“Вміти сказати “ні”, коли від тебе вимагають сказати – “так”.

“Хто готується на провідника, мусить вчитися спочатку бути вірним невеличкому гуртові, бути його патріотом і боронити його честь. Лише ті, що потраплять бути вірними якомусь невеличкому колективові, будуть вірними і великому колективові – Нації”.

“Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання – стати батьками майбутнього своєї нації. Хай же ж вона не зрікається цієї честі, виховуючись лише на сірих рядовиків. Нашій масі потрібні провідники в усіх ділянках життя, і хай кожен не підтинає собі добровільно крила, лише старається розгорнути їх якнайширше. Хай пам’ятає, що хто готує себе лиш на те, щоб впрягтися до плугу, завжди матиме погоничів, а чи не забагато погоничів мали ми в минулому?»

Олена ТЕЛІГА

“Доля України рішається в наших душах і серцях”.

“Не Україна для нас, а ми для України”.

“Як один Бог на небі, так одна Україна на землі”.

“Хай згинуть наші імена, щоб тільки жила вічно Українська Нація”.

“В житті народів вирішує закон сили й боротьби”.

“Національна ідея є підставою, центральною ідеєю і рушійною силою цілої історії України”.

“Коли йде про долю і добро власної нації, тоді не сміє бути ніяких вагань і оглядання на вселюдську справедливість”.

“Від сили, вартості і творчої снаги провідної верстви залежить сила й розвиток нації й держави”.

“Нашою честю й добром, нашим обов’язком є стати в ряди нових борців за силу й велич України, за славу Володимирового Тризуба».

Дмитро МИРОН

“Держава не твориться в будуччині, держава будується нині”.

“Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів”.

“Вся історія України – це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад”.

“Націоналізм значить світогляд, що в основу суспільно-політичного думання і чину кладе ідею нації”.

“Мілітаризм – це універсальний світогляд і мораль, що формує людину і народи... Мілітаристичний світогляд ушляхетнює життя, покликаючи в ньому: відвагу, мужність, вояцьку товариськість, почуття вищого обов’язку і честі”.

Олег ОЛЬЖИЧ

„Ми, Провід Організації Українських Націоналістів, далі залишаємось з народом на полі бою нашої визвольної війни, на наших окупованих землях. Рам’я в рам’я з революціонерами й повстанцями ми підемо в першій лінії до дальшої боротьби за волю. Ми хочемо разом з народом дійти до останньої Великої Мети”.

“Я впевнений, що зброю, яку ви одержали з рук нації, не посоромите, і прийдешнім поколінням передасте своє ім’я, вкрите славою”.

“Ми хоч серед величезних жертв, серед найважчих труднощів, але впевнено прямуємо до волі, ми нашою боротьбою постійно наближаємо день нашого визволення. Україна буде вільною”.

“Героїчна боротьба УПА й визвольно-революційного підпілля, – це найбільш героїчна доба в історії України. Знайте, що такої героїчної доби взагалі не знає історія людства. У тінь пішли прославлені герої Термопілів. На героїзмі УПА й визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління. Боєць УПА, український революціонер заступить місце мужнього спартанця в історії УПА”.

Роман ШУХЕВИЧ

“В обличчі держави людина має таку вартість, яку має ідея, висловлена в ній”.

“Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви як столиці російської наддержави”.

“Щоби мати авторитет – треба мати силу!”.

“Нерозумно було б шукати української ідеї серед ідей, що йдуть за чужою модою з Заходу”.

“Вся історія людства – це боротьба держав віри з державами сумніву в ім’я перемоги віри».

«Життя людини – це боротьба, у ній необхідно напружити всі сили, які людина має! Обов’язок людини бути вільною, тобто людина повинна сама собі встановлювати дорогу і йти нею – приєднатися до того чи іншого початку світу. Тільки не можна їй зоставатися між цими початками. Бо є збіжжя і є бур’ян. Є поле і є пустир. Є залізо і є ржа – треба вибирати те чи інше, стати до боротьби на одному боці».

Юрій ЛИПА

„Революціонери і повстанці! Поки зброя у ваших руках – Україна глядітиме на вас гордо, певна за своє майбутнє!”

Зі Слова Проводу ОУН

   „Ми, як діюче народне покоління, сповняємо свій почесний обо’язок, незалежно від того, чи нам дадуть за це терновий чи лавровий вінок. Ми віримо в силу і воскресіння України і знаємо, що своїми ділами наближаємо день національного і соціального визволення. Коли б ми і впали, то на нашій крові і ділах зродяться борці, що почате діло попровадять далі, так як і ми продовжуємо труд і працю своїх батьків. А втім, ми знаємо і віримо, що день нашої перемоги вже недалекий.”

З Декларації Проводу ОУН

„...Двадцять добрих, політично вишколених революціонерів-пропагандистів, організаторів чи бойовиків є більшим досягненням, ніж сотні міжпартійних засідань, що, звичайно, є змарнованим часом.”

„Нас перемагали внутрішньою „распрею”, розкладали зсередини за поміччю продажних елементів, супроти яких ми були добродушні, всепрощаючі, а не караючі. Ми зачасто прощали, а зарідко карали”.

„Сила ОУН – в її кадрах. Сила кадрів – у їхніх характерах. Характери ростуть у твердій дійсності, серед високих моральних та ідейних вимог, з ясною ціллю й великими перспективами”.

“Наша революція не закінчується з моментом заіснування держави, перед нами стоятиме вимога побудови цілого життя на нових засадах. Нам належить провести аграрну, промислову реформи, тобто здійснити соціальну революцію. Соціальні зміни мусять бути проведені в перший момент революції, щоб народ був свідомий того, що здобутки української революції ніхто вже не забере ніколи”.

“Провідні кадри – це головна сила кожної революції. Від їх якості, моралі, політичної вироблености і віри в свою ідею залежить успіх чи невдача революційної дії”.

“Ідея, люди, боротьба – це три нерозривні елементи революційно-визвольного процесу”.

«Волі не дають – її треба здобути, влади не дарують – її треба забрати силою у ворога».

«Дух мусить втілитися в чин! Ідея та мораль у мечі!»

«Не мир є нашою ціллю, а воля і перемога нашої нації, що є покликана Богом виконати своє призначення на землі».

«Найвищою формою життя й єдиним гарантом розвитку нації є національна держава. Найвищою цінністю для українця є українська нація. Звідси вихідною й остаточною метою всіх змагань і кожної дії українця мусить бути сила, добро і ріст української нації».

«Добро нації – найвища мета людини на землі».

«Ми проминальні й помильні. Але наші ідеї – вічні і правдиві».

“Провідна еліта нації, щоб мати право бути такою, повинна стати уособленням ідеалізму й героїзму. Вона перша ставить чоло небезпекам і остання відступає, здійснюючи своїм власним прикладом і соціальну справедливість”.

Ярослав СТЕЦЬКО

“Сьогодні нам не треба вишукувати нових теорій чи філософій – все це ми маємо. Ми повинні повернутися до тих днів, коли пролунали останні постріли національно-визвольної боротьби, підняти той прапор, скинутий ворогом з наших святинь...”

Зеновій КРАСІВСЬКИЙ