¬ ход≥ другоњ св≥товоњ в≥йни ¬олинь зайн¤ла особливе воЇнно-пол≥тичне становище у загальн≥й структур≥ та характер≥ антифашистського –уху ќпору у сх≥дн≥й ™вроп≥.
ѕочнемо з того, що до в≥йни у рег≥он≥, ¤кий за територ≥Їю перевищував Ўвейцар≥ю ≥ мав понад два м≥льйони населенн¤, окр≥м автохтон≥в-украњнц≥в, що становили 68,4% всього люду, тут проживали також пол¤ки (16,8%), Їврењ (10,5%), н≥мц≥ (2,2%), чехи (1.1%), а також б≥лоруси, рос≥¤ни, литовц≥, молдавани.
¬продовж м≥жвоЇнного часу (1921-1939 рр.) польська державно-пол≥тична адм≥н≥страц≥¤ краю провадила в≥дкриту антиукрањнську пол≥тику, мета ¤коњ пол¤гала в тому, щоб полон≥зувати ¬олинь остаточно ≥ назавжди. ƒос¤гти ц≥Їњ мети ¬аршава намагалась шл¤хом максимального зростанн¤ польськоњ присутност≥ у вс≥х сферах пол≥тичного, економ≥чного, соц≥ального, рел≥г≥йного та культурно-осв≥тнього житт¤. як результат, на к≥нець 30-х рок≥в польсько-украњнське протисто¤нн¤ на ¬олин≥, ¤к ≥ в √аличин≥, набуло особливо гострого характеру.
ѕринесене 17 вересн¤ 1939 року у «ах≥дну ¬олинь визволенн¤ в≥д польського гн≥ту, за 21 м≥с¤ць Ђтр≥умфального ходуї рад¤нськоњ влади повн≥стю вил≥кувало в≥д б≥льшовизму нав≥ть найб≥льш твердолобих волин¤к≥в та пол≥щук≥в.
«апровадженн¤ рад¤нського способу житт¤ з його вульгарною нац≥онал≥зац≥Їю та колектив≥зац≥Їю, жорстоке пересл≥дуванн¤ будь-¤кого пол≥тичного, рел≥г≥йного та морально-етичного ≥накодумства, в результат≥ чого понад 250 тис. ”крањнц≥в, пол¤к≥в та Їврењв було репресовано ≥ депортовано у в≥ддален≥ райони —оюзу, нарешт≥ злочинне убивство багатьох тис¤ч в'¤зн≥в ƒубенськоњ, Ћуцькоњ, –≥вненськоњ, ќстрозькоњ та ≥нших тюрем в червн≥ 1941 року - все це привело спершу до розчаруванн¤, а в≥дтак до в≥дкритого несприйн¤тт¤ нав'¤заного люд¤м режиму. як згодом писав “. Ѕульба-Ѕоровець: ЂЌав≥ть найзапекл≥ш≥ моњ противники, ¤к≥ ще в 1935 роц≥, перебуваючи в  артузьк≥й Ѕерез≥, називали мене реакц≥онером. тепер, побачивши стал≥нський соц≥ал≥зм на практиц≥, стов≥дсоткове розчарувалис¤. ÷ього н≥коли не зробила б жодна пропаганда чи переконанн¤.ї (1)
ѕочаток н≥мецько-рад¤нськоњ в≥йни ≥ нацистську окупац≥ю населенн¤ ¬олин≥ назагал не сприйн¤ло вороже. ¬ де¤ких м≥стах н≥мц≥в зустр≥чали нав≥ть гостинно, що сл≥д би розгл¤дати не ст≥льки ¤к любов до окупант≥в, ск≥льки ¤к про¤в глибокоњ ненавист≥ до вчорашн≥х Ђвизволител≥вї. ќднак вже перш≥ м≥с¤ц≥ встановленн¤ Ђнового пор¤дкуї насторожили людей. ¬ м≥ру в≥ддаленн¤ л≥н≥њ фронту на сх≥д, нацизм почав усе б≥льше показувати своЇ людиноненависницьке обличч¤. Ќацисти заборонили д≥¤льн≥сть будь-¤коњ парт≥њ чи орган≥зац≥њ в середовищ≥ м≥сцевого населенн¤. ÷ей антидемократичний акт одначе був сприйн¤тий на ¬олин≥ дещо стриман≥ше, н≥ж у крањнах ™вропи, бо до червн¤ ≤941 р. б≥льшовицька влада повн≥стю л≥кв≥дувала ус≥ польськ≥/укра-њнськ≥, Їврейськ≥ парт≥њ та рухи, а њх кер≥вництво ≥ актив були або ф≥зично знищен≥, або репресован≥.
≤ тим не менше потенц≥альн≥ джерела опору фашистам на ¬олин≥ ≥снували вже в перш≥ дн≥ в≥йни. ¬они сформувалис¤ в середовищах украњнськоњ та польськоњ громад цього краю, а незабаром тут була ≥н'Їктована ≥ набула активност≥ ≥ трет¤ сила - б≥льшовицьке п≥дп≥лл¤. ¬ майбутньому ус≥ ц≥ три сили з'Їдналис¤ або переросли у своњ партизанськ≥ формуванн¤, кожне з ¤ких мало ч≥тко визначену мету, завданн¤, методи та характер боротьби.
—кладн≥сть антифашистського –уху на ¬олин≥ пол¤гала в тому, що кожна ≥з цих трьох стор≥н, окр≥м антиг≥тлер≥вськоњ спр¤мованост≥, створила св≥й фронт пол≥тичноњ, а згодом збройноњ боротьби стосовно двох ≥нших стор≥н.
’оча прот¤гом ус≥х 2,5 рок≥в нацистськоњ окупац≥њ ¬олин≥ найвагом≥шим був украњнський нац≥онально-визвольний рух, тим не менше його характер, загальне спр¤муванн¤ ≥ д≥Їв≥сть стануть зрозум≥лими, ¤кщо ми розгл¤немо ≥ попробуЇмо зрозум≥ти анатом≥ю двох ≥нших фронт≥в цього антифашистського –уху ќпору.
ѕерш≥ польськ≥ п≥дп≥льн≥ осередки, що ставили за мету в≥двоюванн¤ њњ –еч≥ ѕосполитоњ, виникли на ¬олин≥ вже восени 1939 року. (2) ”творились вони не стих≥йно, ¤к це намагалась доводити повоЇнна польська ≥стор≥ограф≥¤, а з ≥н≥ц≥ативи ем≥грац≥йного польського ур¤ду генерала ¬. —≥корського, ¤кий 18 листопада 1939 р. з Ћондона звернувс¤ до вс≥х пол¤к≥в на батьк≥вщин≥ ≥з закликом не припин¤ти боротьби з окупантами ≥ створювати дл¤ цього повсюдно п≥дп≥льн≥ осередки —п≥лки «бройноњ Ѕоротьби (—«Ѕ).  ер≥вництво штабом —«Ѕ було покладено на генерала  . —оснковського. Ќа початку с≥чн¤ 1940 р. так≥ осередки були орган≥зован≥ в  овел≥, –≥вному, ƒубн≥ та Ћуцьку. ќкрем≥ з них встановили контакти з такими ж орган≥зац≥¤ми Ѕ≥лостока та Ћьвова. јле незабаром вс≥ вони були розгромлен≥ Ќ ¬—. ѕонад дв≥ тис¤ч≥ п≥дп≥льник≥в було заарештовано. (3)
¬≥дродженн¤, а точн≥ше орган≥зац≥¤ нових осередк≥в —«Ѕ наступила вже в час≥ н≥мецькоњ окупац≥њ. ≤ знову за вказ≥вкою Ћондона. Ќа цей раз сигналом дл¤ розбудови нових, тепер вже антин≥мецьких та антиб≥льшовицьких п≥дп≥льних орган≥зац≥й став јкт про в≥дродженн¤ ”крањнськоњ ƒержави, що був проголошений у Ћьвов≥ 30 червн¤ 1941 р.
Ђ÷¤ робота тривала майже ц≥лий 1942 р≥к, - писав у своЇму зв≥т≥ дл¤ лондонського польського ур¤ду його волинський делегат, - вона велась активно, але хаотично... ѕродумано були орган≥зован≥ в≥йськов≥ осередки х≥ба що в ƒубн≥вському ≥нспекторат≥, до ¤кого входили «долбун≥вський, –≥вненський, ƒубн≥вськнй та частина  рем'¤нецького пов≥т≥вї. (4)
¬ жовтн≥ 1942 р. розпочала свою д≥¤льн≥сть ¬олинська ƒелегатура, за нею було створено  орпус Ѕезпеки та —амооборони в к≥лькост≥ 250 осередк≥в ≥ постерунк≥в, що об'Їднували понад чотири тис¤ч≥ бойовик≥в. ƒелегат допов≥дав ур¤дов≥, що на випадок загальноњ моб≥л≥зац≥њ на ¬олин≥ буде призвано до јрм≥њ  райовоњ 15 тис. жовн≥р≥в. (5)  оли ≥ де мала наступити ц¤ моб≥л≥зац≥¤? ¬≥дпов≥дь на це запитанн¤ була досить туманною. јле своњм актив≥стам та симпатикам функц≥онери ј  в≥дпов≥дали недвозначно: тод≥, ¤к прийде час вступати в активну збройну боротьбу за польську державн≥сть на њњ сх≥дних кресал.
ѕроти кого ж готувались вести цю в≥йну во¤ки ј ? ‘ормальним ворогом пол¤к≥в безперечно були н≥мц≥. ¬они розгромили та окупували ѕольщу. ¬орогом були також рос≥йськ≥ б≥льшовики, бо укуп≥ з нацистами вони у вересн≥ 1939 р. розд≥лили пошматовану польську державу, в≥дтак замучили або депортували в —иб≥р майже 500 тис. польських солдат≥в ≥ оф≥цер≥в, ур¤довц≥в та св¤щеник≥в, осадник≥в, ≥нтел≥гент≥в, просто пол¤к≥в. “≥льки з ¬олин≥ њх було депортовано б≥л¤ 50 тис¤ч. (6) јле з л≥та 1941 р. ситуац≥¤ кор≥нним чином зм≥нилась. ” смертельний двоб≥й вступили споконв≥чн≥ польськ≥ вороги - Ќ≥меччина ≥ –ос≥¤. ≤ польське ем≥грантське кер≥вництво зайн¤ло позиц≥ю своњх патрон≥в з ƒаун≥нг-стр≥т: ,не заважати фашистам ≥ б≥льшовикам бити один одного, уникаючи при цьому збройного з≥ткненн¤ з обома. ¬ одн≥й з допов≥дних записок —тал≥ну Ђѕро повед≥нку пол¤к≥в ≥ де¤к≥ наш≥ завданн¤ї начальник ÷ентрального штабу партизанського руху ѕ. ѕономаренко писав: Ђƒирективи про утриманн¤ в≥д боротьби з н≥мц¤ми в ≥м'¤ Ђзбереженн¤ сил дл¤ к≥нцевого етапуї агенти —≥корського розповсюджують по вс≥й ѕольщ≥... ¬они переконан≥, що Ќ≥меччина буде розгромлена зусилл¤ми —Ўј, ¬еликобритан≥њ та —–—–, а тому витрачати людськ≥ ресурси дл¤ цього немаЇ потребиї. (7) ≤ дал≥ ѕономаренко пропонуЇ розгорнути в ѕольщ≥ справжню партизанську в≥йну. Ђќкр≥м воЇнного ефекту, - пише дал≥ кер≥вник ÷Ўѕ–, - це приведе до справедливих втрат польського населенн¤ заради ѕеремоги Ђнад окупантами ≥ пол¤кам не вдастьс¤ повн≥стю зберегти своњ силиї, (8)
¬одночас будучи твердо переконаними, що рано чи п≥зно Ќ≥меччина зазнаЇ поразки в≥д крањн антиг≥тлер≥вськоњ коал≥ц≥њ, польськ≥ кер≥вники повели активну дипломатичну боротьбу за повоЇнне збереженн¤ свого сх≥дного кордону. Ќа м≥жнародн≥й арен≥ вони покладали над≥њ на допомогу Ћондона та ¬ашингтону. Ѕула над≥¤, що знесилена в ход≥ в≥йни ћосква не зможе протисто¤ти дипломатичному натиску союзник≥в ≥ погодитьс¤ на пролонгац≥ю –изького ƒоговору в≥д 1921 р. як в≥домо, питанн¤ про сх≥дний кордон ѕольщ≥ було предметом гострих дискус≥й на “егеранськ≥й, ялтинськ≥й та ѕотсдамськ≥й конференц≥¤х, ≥ в ц≥й боротьб≥ немаловажну роль належало з≥грати т. зв. Ђпольськ≥й присутност≥ї на земл¤х, за ¤к≥ власне й велась дипломатична боротьба. ¬олинь та √аличина належали саме до цих земель. ™диним реальним претендентом на ц≥ земл≥ були украњнц≥ - автохтони ≥ нац≥ональна б≥льш≥сть цього краю. ¬ 1920 р. вони потерп≥ли збройну поразку. “епер ќ”Ќ, що претендувала на виразника нац≥ональних ≥нтерес≥в всього народу, була сповнена р≥шимост≥ вз¤ти реванш. јле нацисти њњ не п≥дтримали. ≤ ћосква не збиралась цього робити. Ѕ≥льше того, вважали ќ”Ќ своњм лютим ворогом. ¬ такому складному воЇнно-пол≥тичному протисто¤нн≥ пол¤ки вважали, що зможуть продемонструвати зах≥дному св≥тов≥ свою воЇнну, пол≥тичну, економ≥чну присутн≥сть у цьому крањ, що, на њх думку, мало би вплинути на високих захисник≥в. јле дл¤ цього треба було знешкодити реальних претендент≥в, тобто украњнц≥в.
¬иход¤чи з вищесказаного, боротьбу з украњнськими нац≥онал≥стами польське кер≥вництво розгл¤дало ¤к про¤в боротьби за польську державн≥сть. ≤ в ц≥й боротьб≥ вс≥ засоби мали бути г≥дними ужитку.
« осен≥ 1941 р., коли ћосква поновила дипломатичн≥ в≥дносини з польським ем≥грантським ур¤дом в Ћондон≥ ≥ оголосила амн≥ст≥ю сотн¤м тис¤ч пол¤к≥в, що перебували в –ос≥њ в депортац≥њ, польськ≥й меншин≥ ¬олин≥ належало на де¤кий час Ђзабутиї про злочини рос≥йського ведмед¤, б≥льше того, вступити з ним в союз у боротьб≥ з украњнськими нац≥онал≥стами. ўо ≥ було зроблено вже на початку 1942 року. як в≥домо, рад¤нськ≥ партизани, що по¤вилис¤ на ¬олин≥ невдовз≥, знайшли повну п≥дтримку у багатьох польських Ђсв≥домихї домах ≥ господах. «гадаймо хоча б ¤ку над≥йну та довготривалу опору серед окремих польських с≥мей знайшов антиукрањнський розв≥дувально-диверс≥йний заг≥н ƒ. ћедведева. « цього приводу варто процитувати спогади “. Ѕульби-Ѕоровц¤: Ђ” зд≥йсненн≥ пл¤н≥в ћедведева-Ћук≥на особливу роль в≥д≥грали в≥дом≥ мен≥ особисто дв≥ польськ≥ родини з Ћюдвип≥льського та  лес≥вського район≥в на ¬олин≥: —трутинських ≥ ƒовчера.*) ƒовчер з донькою ¬алентиною були шпигунами, а вс¤ родина (—трутинських - батько, мати, чотири сини та дв≥ дочки - вс≥ зробилис¤ советськими партизанами. ...¬икористовуючи своњ родинн≥ та нац≥ональн≥ зв'¤зки в –≥вному, ћ. —трутинський примостив там в безпечному м≥сц≥ такого Ђповажного мешканц¤ї, ¤к лейтенант  узнецов, ¤кий д≥¤в в ун≥форм≥ н≥мецького оф≥цера п≥д ≥м'¤м гауптман ѕауль «≥берт. ÷ьому мешканцев≥ родина —трутниських дала ц≥лий р¤д добре замаскованих м≥сцевих агент≥в, кур'Їр≥в та ¤вочних квартир в –≥вному, Ћуцьку та по ≥нших м≥сцевост¤х ¬олин≥. ...„ервона ћосква - це спритний майстер вербуванн¤ на свою службу чужих, нерос≥йських народ≥в. ¬она докладно вивчаЇ вс≥ м≥жнац≥ональн≥ та соц≥альн≥ антагон≥зми ≥ зручно використовуЇ њх дл¤ своЇњ агресивноњ пол≥тики...(9)
3 березн¤ - кв≥тн¤ 1943 р., коли украњнська пол≥ц≥¤ ¬олин≥ масово перейшла на сторону ”ѕј, н≥мецьк≥ окупанти тут же запропонували Ђруку дружбиї пол¤кам, ¤к≥ њњ прийн¤ли. Ќевдовз≥ в ус≥х м≥стах та багатьох селах краю було створено т. зв. гранатову польську пол≥ц≥ю. Ќацисти не приховували, що дають пол¤кам шанс Ђпоговорити з украњнц¤ми силою зброњї. ¬иступаючи перед прац≥вниками н≥мецькоњ адм≥н≥страц≥њ –айхском≥сар≥ату в –≥вному в к≥нц≥ 1943 року, ≈.  ох говорив: ЂЌам треба домогтись, щоб пол¤к при зустр≥ч≥ з украњнцем хот≥в його убити, щоб украњнець, побачивши пол¤ка, теж гор≥в бажанн¤м його убити. якщо ж по дороз≥ вони зустр≥нуть Ївре¤ ≥ уб'ють його, то це буде саме те, що нам потр≥бної. (10)
“верезо мисл¤ч≥ польськ≥ анал≥тики вважають, що саме з утворенн¤м польськоњ пол≥ц≥њ на ¬олин≥ сл≥д пов'¤зувати початок масовоњ украњнсько-польськоњ р≥зн≥ 1943 року, за ¤ку, на нашу думку, в одинаков≥й м≥р≥ вину несуть ≥ пол¤ки, ≥ украњнц≥. (II)
ѕан≥чний в≥дступ „ервоноњ јрм≥њ на початку н≥мецько-рад¤нськоњ в≥йни прив≥в до того, що на окупован≥й нацистами територ≥њ залишилась значна к≥льк≥сть рад¤нського та парт≥йного активу, а також прац≥вник≥в Ќ ¬—, ¤к≥ не встигли евакуюватись. ¬каз≥вка в≥домства √≥млера розстр≥лювати цю категор≥ю рад¤нських людей без суду ≥ сл≥дства змусила њх негайно переходити на нелегальне становище.
18 липн¤ 1941 року ÷  ¬ ѕб) прийн¤в постанову про орган≥зац≥ю боротьби в тилу н≥мецьких в≥йськ. ¬ н≥й на виконанн¤ в≥домого зверненн¤ —тал≥на до народу по рад≥о « липн¤ передбачалось дл¤ орган≥зац≥њ п≥дп≥льних комун≥стичних осередк≥в та кер≥вництва партизанським рухом ≥ п≥дривною д≥¤льн≥стю в тилу г≥тлер≥вц≥в направити Ђнаиболее стойких руковод¤щих партийных, советских й комсомольских работников, а также преданннх —оветской власти безпартийных товарищейї. (12)
як св≥дчить дов≥дка орг≥нструкторського в≥дд≥лу ÷   ѕ(б)” в≥д 1 жовтн¤ 1942 р., на територ≥њ –≥вненськоњ област≥ дл¤ роботи в п≥дп≥лл≥ було залишено 30 чолов≥к, а дл¤ орган≥зац≥њ партизанського руху 120 чолов≥к. (13) ƒумаЇтьс¤, що дов≥дка складена постфактум ≥ розрахована на людей, що не ризикнуть ставити запитанн¤ њњ авторам, бо 18 липн¤ 1941 року вс≥ зах≥дн≥ област≥ ”крањни перебували вже п≥д окупантом ≥ мова могла йти х≥ба що про засиланн¤ туди свого активу або ж спонуканн¤ до боротьби тих, хто опинивс¤ за л≥н≥Їю фронту волею обставин,
“им не менше маЇмо дан≥, що планом≥рно чи стих≥йно, але б≥льшовицьк≥ п≥дп≥льн≥ осередки були створен≥ на ¬олин≥ вже вл≥тку та восени першого року в≥йни, ¬ липн≥ 1941 р п≥дп≥льну парт≥йну групу у  лесов≥ створив ¬. —осн≥н. ¬ серпн≥ в ƒубровиц≥ така ж група була започаткована ќ.  риньком. ƒ≥¤ла п≥дп≥льна б≥льшовицька орган≥зац≥¤ також у —арнах. Ќею керував ћ. ‘≥даров. ” –≥вному б≥льшовицьке п≥дп≥лл¤ очолювали ћ. ћ≥рющенко, “. Ќовак. ћ. ќстафов. ѕо¤вились п≥дп≥льн≥ б≥льшовицьк≥ осередки в ћорочн≥вському, ¬олодимирецькому, –афал≥вському районах. «годом вони встановили м≥ж собою зв'¤зок, де¤к≥ законтактували свою антин≥мецьку д≥¤льн≥сть ≥з загонами та з'Їднанн¤ми, червоних партизан. ” 1943 р. на територ≥њ –≥вненщини вже д≥¤в п≥дп≥льний обком  ѕ(б)” та п≥дв≥домч≥ йому райкоми, (.14)
як стверджують рад¤нськ≥ ≥сторики, перш≥ загони червоних партизан д≥¤ли на п≥вн≥чному заход≥ ”крањни вже вл≥тку 1941 року. —правд≥, в липн≥-серпн≥ того року в л≥сах та болотах ¬олин≥ ≥ ѕол≥сс¤ опинилось дуже багато озброЇного люду, що не визнавав окупац≥йного режиму. як пише з цього приводу “. Ѕульба-Ѕоровець: ЂЌ≥мецьк≥ в≥йська зовс≥м не пробували здобувати ѕол≥ськоњ котловини, а попросту об≥йшли њњ. ќдна група п≥шла по л≥н≥њ √родно - ћ≥нськ - ¬'¤зьма - ћосква, а друга - по л≥н≥њ Ћюбл≥н - –≥вне - ∆итомир -  ињв. “акий стратег≥чний маневр н≥мц≥в витворив досить ц≥каве становище: коли н≥мецьк≥ в≥йська брали —моленськ та  ињв, то в њх глибокому зап≥лл≥, а саме в трикутнику ѕ≥нсь к- ћозир -  оростень бродили розбит≥ частини советських див≥з≥й, частини в≥йськ Ќ ¬ƒ, м≥л≥ц≥њ та вс¤ких ≥нших советських орган≥зац≥й, що з вибухом в≥йни носили зброю. ÷≥ брод¤ч≥ частини були в≥др≥зан≥ в≥д свого командуванн¤ та головних баз. –¤дов≥ люди розб≥глис¤, хто куди, а парт≥йц≥ та чек≥сти намагалис¤ вс≥ма силами тримати цю розбиту та здеморал≥зовану масу у своњх цупких руках та швидко переформувати на мал≥ боЇздатн≥ партизанськ≥ загониї. (15) Ќе вступаючи в бойов≥ д≥њ з окупантом, чий чоб≥т не ступав сюди ще довг≥ м≥с¤ц≥ сорок першого та сорок другого рок≥в, ц≥ т. зв. партизанськ≥ загони перетворились на звичайн≥с≥ньк≥ шайки граб≥жник≥в, що тероризували м≥сцеве с≥льське населенн¤, вимагаючи в≥д сел¤н харчу, од¤гу, тепла. ѕершим, хто став на захист м≥сцевого населенн¤ в≥д знахабн≥лих горе-во¤к≥в, був “арас Ѕоровець. що згодом став в≥домим п≥д псевдо “арас Ѕульба.
” друг≥й половин≥ сорок другого року у п≥вн≥чно-сх≥дн≥ райони ¬олин≥ та ѕол≥сс¤ ≥з сус≥дньоњ Ѕ≥лорус≥ та Ѕр¤нських л≥с≥в стали прибувати нов≥ загони червоних партизан. “епер це були у своњй б≥льшост≥ .добре озброЇн≥, ек≥п≥рован≥ та п≥дготовлен≥ п≥дрозд≥ли бойовик≥в. ” з'Їднанн≥ ќ. —абурова, наприклад, вони були розд≥лен≥ на батальйони. ¬ зах≥дн≥й частин≥ ¬исоцького району ј. Ѕринський (Ђд¤д¤ ѕет¤ї) створив окремий заг≥н спец≥ального призначенн¤. ” –афал≥вському район≥ ≥з з'Їднанн¤ —абурова було сформовано к≥лька диверс≥йних груп. Ќа ’очинських хуторах ¬исоцького району Ђгосподарювалиї окрем≥ групи Ћатишева, —идельн≥кова, ¬ожинського, ¤к≥ згодом виросли у бригаду п≥д командуванн¤м кап≥тана  аплуна. ” серпн≥ в трикутнику ќлевськ - –окитне - √ородниц¤ було десантовано з ћоскви групу загону спец≥ального призначенн¤ ƒ. ћедвЇдЇва. (16)
¬≥дзначимо, що у новоприбулих загонах значну частину особового складу становили не украњнц≥, а люди ≥нших нац≥ональностей.
Ќаск≥льки активну та результативну боротьбу з н≥мецькими окупантами вели до середини 1943 року рад¤нськ≥ партизани на ¬олин≥ ми можемо судити ≥з численних н≥мецьких. польських, украњнських та рад¤нських джерел. ќстанн≥ заслуговують особливоњ уваги, бо њх важко зап≥дозрити у на-м≥рах самозбезчещенн¤. ќсь ¤к характеризував антифашистську д≥¤льн≥сть червоних партизан –≥вненщини начальник обласного штабу партизанського руху генерал ¬. Ѕегма у допов≥дн≥й записц≥ в≥д 20 червн¤ 1943 р. на ≥м'¤ ÷  ¬ ѕ(б) та ÷   ѕ(б)”: ЂЌа территории «ападной области, в лесной ее части в частности в –овенской обпасти, в начали ќтечественной войны были оставлены разведупром небольшие специальные группы с раци¤ми чисто разведывательного характера.
— развитием партизанского движени¤ на ”краине эти группы начали быстро обрастать за счет местного населенн¤, выходцев из окруженц¤, убегающих из плена й т. д. “ак, например, полковник Ѕринский - Ђƒ¤д¤ ѕет¤ї взрос до 300 человек, капитан  аплун - до 150 - 400 человек, майор ћедвЇдЇв - до 600 человек. “аким образом своей работой они переросли задачи спецгрупп, стали всем известны в области и превратились в обыкновенные крупные партизанские отр¤ды, с той только разницей, что все наход¤щиес¤ в этих спецгруппах люди охран¤ют штабы, занимаютс¤ заготовкой питани¤, а боевых операций за год с лишним не делали ни одной. (ѕ≥дкреслено нами - ». ѕ.). ...¬ результате такого бездействи¤...Ђлюди разлагаютс¤, имеетс¤ масса случаев самовольных расстрелов ни в чем не повинного населени¤, наблюдаютс¤ массовые пь¤нки, хулиганство и т. д.ї (17)  оментар≥, ¤к говоритьс¤, в даному випадку непотр≥бн≥, бо маЇмо справу з державно-пол≥тичним бандитизмом в особливо великих розм≥рах.
ѕро те, що червон≥ партизани ¬олин≥ в 1941-42 рр. вели граб≥жницький спос≥б житт¤ ≥ тероризували м≥сцеве населенн¤, маЇмо р¤д ≥нших, не менш авторитетних св≥дчень. ” своњх неодноразових рапортах на ≥м'¤ ». —талина, ¬. ћолотова та ѕ. ѕономаренка нарком внутр≥шн≥х справ —–—– Ћ. Ѕер≥¤ писав у к≥нц≥ с≥чн¤ 1943 р.: ЂЌ ¬ƒ сообщает полученное от своего сотрудника, наход¤щегос¤ в тылу противника в районе –овно, ”——–, следующее донесение:
Ћичный состав 12-го батальона —абурова занимаетс¤ розгулом, пь¤нством, терроризирует и грабит советски настроенное население, в том числе даже родственников своих бойцов...ї (18) Ќаступного дн¤ вже у новому рапорт≥ Ѕер≥¤ продовжуЇ: Ђ¬ район нашей де¤тельности прибыл 7 батальон отр¤дов —абурова. ѕартизаны этого отр¤да занимаютс¤ неслыханными грабежами, бандитизмом и пь¤нством, разъезжают по селам в форме немецких солдат. ∆ителей, убегающих от партизан в лес, расстреливают... Ќаселение, ненавидевшее немцев, подготовленное нами к восстанию, в паникеї. (19)
” в≥дпов≥дь на вищенаведен≥ рапорти шефа Ќ ¬— за особистою вказ≥вкою —тал≥на 24 с≥чн¤ 1943 р. на територ≥ю окупованоњ фашистами –≥вненщини був в≥др¤джений ≥з завданн¤м Ђнавести пор¤док и развернуть политическую работуї секретар –≥вненського обкому  ѕб)” ¬. Ѕегма. (20)
ѕ≥сл¤ в≥йни, намагаючись приховати в≥д рад¤нських людей бандитський характер т. зв. антиг≥тлер≥вськоњ боротьби Ђнародних месник≥вї в 1941 - 42 та половин≥ 1943 р. на ¬олин≥, численн≥ автори, включаючи ≥ самих героњв вищенаведених документ≥в, характеризуватимуть по¤ву ¬. Ѕегми в тилу н≥мц≥в не ¤к спробу ћоскви привести до пор¤дку знахабн≥лих енкаведист≥в, а ¤к ¤кийсь ¤к≥сно новий етап в ≥стор≥њ партизанського руху на ”крањн≥. (21)
јнал≥зуючи п≥дп≥льну та партизанську д≥¤льн≥сть б≥льшовик≥в на ¬олин≥ в 1941-44 рр. поставмо соб≥ одне, на перший погл¤д, дивне запитанн¤: хто ж все таки був њхн≥м головним ворогом? ќрдинарний читач, не задумуючись, в≥дпов≥сть - звичайно, н≥мецьк≥ фашисти. јдже проти них —–—– в≥в в≥йну, ¤ку згодом назвали ¬≥тчизн¤ною. ¬они ж бо окупували нашу землю, њх ми, врешт≥ решт, розгромили у сорок п'¤тому. ≤ тим не менше, така в≥дпов≥дь буде далеко не вичерпною, або, краще сказати, лише њњ першою половиною. Ѕо пор¤д з н≥мецькими фашистами, ¤к≥ трансформувались у ворога ≥з союзника лише вноч≥ 22 червн¤ 1941 р., а п≥сл¤ 9 травн¤ 1945 р. њх стали розгл¤дати вже ¤к вчорашн≥х ворог≥в, украњнський нац≥онально-визвольний рух був ≥ залишавс¤ смертельним ворогом ћоскви завжди, в≥д 7 листопада 1917 року до 24 серпн¤ 1991 року. ј в годину воЇнного лихол≥тт¤, коли з вол≥ двох ≥мпер≥й ”крањна перетворилась на поле найжорсток≥шоњ в ≥стор≥њ людства в≥йни, а њњ народ на об'Їкт тотального винищенн¤ ¤к з боку Ѕерл≥на, так ≥ ћоскви, украњнський нац≥онал≥зм ≥ так≥ його чинники ¤к ќ”Ќ, ”ѕј, ”Ќ–ј виступили ¤к Їдин≥ його реальн≥ захисники в≥д обох тотал≥тарних режим≥в ≥ справжн≥ борц≥ за його нац≥ональну незалежн≥сть та соборну державн≥сть.
ƒол¤ розпор¤дилась так, що саме ¬олинь стала тим ≥сторичним вогнищем, в ¤кому у буремн≥ роки св≥товоњ в≥йни стали куватись контури т≥Їњ нац≥ональноњ, незалежноњ ≥ соборноњ ”крањни, ¤к≥й суджено було реально в≥дродитись лише майже через п≥встол≥тт¤.
ќто ж ¤кщо ми хочемо зрозум≥ти справд≥ ≥сторичний х≥д под≥й у 1941-44 р. в нашому крањ, то треба його вивчати ≥ оц≥нювати не з позиц≥й червоноњ ћоскви чи коричневого Ѕерл≥на, а брати за вих≥дну точку ≥сторичних под≥й боротьбу за нашу нац≥ональну незалежн≥сть.
“о ж спробуЇмо гл¤нути на под≥њ минулоњ в≥йни у на-шому крањ саме п≥д таким кутом зору.
¬олин¤ки не в≥дчували упередженоњ ненавист≥ до н≥мц≥в до часу њх по¤ви в ”крањн≥ ¤к окупант≥в. Ќав≥ть навпаки. —то сорок н≥мецьких колон≥й, що майже стол≥тт¤ ≥снували в нашому крањ, спри¤ли формуванню поваги та доброзичливост≥ до себе.  р≥м того, Ќ≥меччина була чи не Їдиною змогутн≥лою на континент≥ нац≥Їю, що в≥дкрито проводила антиб≥льшовицький та антипольський курс. Ђ≤з цим почутт¤м, - писав ѕ. ћ≥рчук, - в'¤залис¤ спод≥ванн¤, що н≥мц≥, борючись за р≥вноправн≥сть та суверенн≥ права своЇњ нац≥њ, матимуть повне розум≥нн¤, а то й п≥ддержуватимуть таку ж саму боротьбу ≥нших народ≥в, в даному випадку, украњнц≥в, тим б≥льше, що тут ≥шло про боротьбу проти сп≥льних ворог≥вї. (22)
Ќапад Ќ≥меччини на —–—– украњнськ≥ нац≥онал≥сти зустр≥ли з над≥Їю на можлив≥сть в≥дродженн¤ незалежноњ украњнськоњ держави. “а хоч ќ”Ќ ≥ Ќ≥меччина мали сп≥льного ворога, њхн≥ ц≥л≥ були далеко не сп≥льними. Ђ« точки зору н≥мц≥в, - вважаЇ ќ. —убтельний. - основна користь ќ”Ќ пол¤гала в тому, щоб служити диверс≥йною силою дл¤ створенн¤ хаосу в рад¤нському тилу. «≥ свого боку, нац≥онал≥сти, розчарован≥ пол≥тикою √≥тлера щодо  арпатськоњ ”крањни, не мали нам≥ру бути знар¤дд¤м дл¤ Ѕерл≥на. ¬они поставили соб≥ за мету скористатис¤ в≥йною й поширити по вс≥й ”крањн≥ св≥й вплив. ¬≥дтак кожна сторона прагнула використати ≥ншу у своњх власних, часто протилежних ц≥л¤хї. (23)
ƒодамо, що ¤к н≥мецьку, так ≥ украњнську сторони не можна розгл¤дати ¤к ц≥л≥сн≥ ≥, тим б≥льше, застигл≥ воЇнно-пол≥тичн≥ структури. Ќезважаючи на зовн≥шню об'Їднан≥сть стратег≥чною метою та тотал≥тарним режимом, III –айх, тим не менше, був сповнений внутр≥шн≥х протир≥ч, що пост≥йно давали себе знати. ўо стосуЇтьс¤ украњнськоњ сторони, то за пер≥од двор≥чного рад¤нського пануванн¤ в «ах≥дн≥й ”крањн≥ (1939-1941 рр) лише ќ”Ќ ¤к пол≥тична сила не т≥льки вберегла себе в≥д розгрому, але й орган≥зац≥йно зм≥цн≥ла, поширила св≥й вплив в м≥ст≥ ≥ на сел≥, а з початком в≥йни ≥ на сх≥дн≥ рег≥они ”крањни. –азом з тим, розкол, що в≥дбувс¤ в ќ”Ќ в 1940 р., по¤ва двох фактично самост≥йних пол≥тичних орган≥зац≥й хоч ≥з сп≥льною метою, але неодинаковими, часто нав≥ть протилежними шл¤хами ≥ методами боротьби, безперечно, ослабили в ц≥лому –ух ќпору. Ќа ¬олин≥ це дало себе знати особливо разюче.
јкт 30 червн¤ про в≥дродженн¤ ”крањнськоњ ƒержави став переломною под≥Їю в украњнсько-н≥мецьких стосунках. ¬осьми дн≥в в≥йни ц≥лком вистачило, щоб стали зрозум≥лими ≥ оприлюдненими остаточн≥ позиц≥њ обох стор≥н. 21 липн¤ 1941 р. –≥ббентроп оф≥ц≥йно за¤вив, що проголошенн¤ незалежност≥ ”крањни Ђне маЇ жодного конституц≥йного значенн¤ї. (24) “ого ж дн¤ пол≥тичне бюро ќ”Ќ Ѕандери опубл≥кувало в Ѕерл≥н≥ ƒекларац≥ю, в ¤к≥й, п≥дтвердивши свою в≥ддан≥сть јкту, нав≥др≥з в≥дмовилось в≥дкликати його. Ђ”дар проти украњнського ур¤ду, - читаЇмо в цьому документ≥, - ризикуЇ бути розц≥неним украњнським народом ¤к ворожий акт Ќ≥мецького –айху щодо самоњ ≥дењ украњнськоњ державност≥ї. (25)
“ака в≥дпов≥дь поставила цю орган≥зац≥ю фактично поза законом у III –айху. Ќ≥ про ¤к≥ союзницьк≥ стосунки вже не могло бути й мови. —п'¤н≥л≥ в≥д перших усп≥х≥в на сх≥дному фронт≥, г≥тлер≥вц≥ зробили дл¤ себе висновок, що на ”крањн≥ њм потр≥бн≥ не союзники, а васали, а ще точн≥ше сл≥п≥ виконавц≥ њх колон≥альноњ пол≥тики. ќ”Ќ не п≥шла на такий крок ≥ њй належало з≥йти з пол≥тичноњ сцени. як в≥домо, в липн≥ сорок першого в≥дбулись перш≥ арешти кер≥вництва ќ”Ќ Ѕандери. ”  раков≥ був арештований л≥дер орган≥зац≥њ, за ним - члени ”крањнського Ќац≥онального ком≥тету. Ћьв≥вська група кер≥вництва (—тецько, Ћебедь, —тарух,  лим≥в-Ћегенда) провели позачергове зас≥данн¤, на ¤кому було вир≥шено перейти спочатку до психолог≥чноњ, а в≥дтак в≥йськовоњ та орган≥зац≥йноњ п≥дготовки повстанн¤. (26) 9 липн¤, тобто наступного дн¤ п≥сл¤ згаданого зас≥данн¤ я. —тецько ≥ члени його ур¤ду були арештован≥ та ув'¤знеш в концтаб≥р «аксенгаузен, де пробули аж до осен≥ 1944 року. ќ”Ќ ћельника, не п≥дтримавши јкту, здобула право на легальне ≥снуванн¤ прот¤гом ще де¤кого часу. «годом вона теж опинилась поза законом.
” перш≥ м≥с¤ц≥ в≥йни, поки окупована н≥мц¤ми територ≥¤ ”крањни входила до зони фронтового тилу, ус≥ питанн¤ орган≥зац≥њ та життЇд≥¤льност≥ м≥сцевоњ влади перебували у в≥данн≥ командуванн¤ вермахту та його арм≥й. Ќе маючи змоги (а може й бажанн¤) глибоко вникати у питанн¤ вищоњ стратег≥њ парт≥йно-пол≥тичного кер≥вництва –айху, в≥йськова адм≥н≥страц≥¤ не дуже приск≥пливо ставилась до надм≥рноњ активност≥ член≥в т. зв. пох≥дних груп ќ”Ќ. ј т≥ д≥¤ли ≥з знанн¤м справи. ќсь ¤к характеризував роботу пох≥дних груп ќ”Ќ на –≥вненщин≥ один з агент≥в польського ур¤ду в ем≥грац≥њ: Ђ« н≥мецькими в≥йськами на ¬олинь прийшли украњнц≥, що негайно захоплювали адм≥н≥стративн≥ посади, органи самовр¤дуванн¤ та шк≥льництва, а також м≥ську ≥ с≥льську м≥л≥ц≥ю. ” м≥ст≥ вони об≥ймали кер≥вництво торг≥вельними, промисловими та господарськими п≥дприЇмствами ≥ установами. ѕол¤кам вдалось зберегти за собою х≥ба що кер≥вництво земельними справами, окремими маЇтками, л≥сництвом та шл¤ховою службою. ”крањн≥зац≥¤ самовр¤дуванн¤ та шк≥льництва мала дл¤ украњнц≥в неаби¤ке значенн¤, ¤кщо вз¤ти до уваги, що до в≥йни тут було лише 8 украњнських загальноосв≥тн≥х шк≥л. ѕо селах украњнц≥ стали висипати символ≥чн≥ могили н≥би на честь полеглим у боротьб≥ за ”крањну. ” м≥стах набув розмаху в≥йськовий вишк≥лї. (27)
Ќевдала спроба в≥дродити украњнську державн≥сть 30 червн¤ 1941 р., тим не менше, набула широкого розголосу на ¬олин≥. ”крањнське населенн¤ з ентуз≥азмом сприйн¤ло цей јкт, про що св≥дчать численн≥ в≥че, з≥бранн¤ та ман≥фестац≥њ в р≥зних к≥нц¤х краю.
27 липн¤ 1941 р. така под≥¤ в≥дбулась у –≥вному на площ≥ —тарого «амку. як описуЇ очевидець, окр≥м украњнц≥в м≥ста –≥вного, у св¤т≥ вз¤ли участь делегац≥њ громад  орц¤, √ощ≥, ћежир≥чч¤,  леван≥, “учина,  остопол¤, ƒеражна. “ут було оголошено про утворенн¤ ѕершого  урен¤ ”крањнського ¬≥йська ≥м. ’олодного яру. …ого во¤ки, а також понад дес¤ть тис¤ч присутн≥х на площ≥ склали прис¤гу на в≥рн≥сть украњнськ≥й соборн≥й держав≥. Ќаступного дн¤ 120 во¤к≥в  урен¤ зайн¤ли одну з казарм м≥ста ≥ розпочали п≥дстаршинський вишк≥л. (28)
ѕод≥бн≥ заходи нац≥онально-патр≥отичного звучанн¤ пройшли в липн≥-серпн≥ у багатьох м≥стах ≥ селах ¬олин≥.
ќднак з 29 серпн¤ на зм≥ну воЇнн≥й н≥мецьк≥й адм≥н≥страц≥њ прийшла цив≥льна. ¬олинь, ѕод≥лл¤ ≥ значна частина сх≥дноњ ”крањни були реорган≥зован≥ у –айхском≥сар≥ат Ђ”крањнаї.  ерувати цим новоутворенн¤м √≥тлер призначив ≈р≥ха  оха, в≥домого своЇю жорсток≥стю та ненавистю до украњнц≥в. …ого Ђстолиц¤ї була не в  иЇв≥, а в –≥вному, що було визначене головним м≥стом ¬олин≥. (29)
 ох приступив до кер≥вництва з негайноњ зам≥ни м≥сцевих орган≥в цив≥льноњ влади. —≥льськ≥ старости, голови та апарат м≥ських ≥ районних управ, що вважали себе п≥двладними в≥дроджен≥й украњнськ≥й держав≥, негайно зм≥щались, а де¤ких нав≥ть арештували. Ќа њх м≥сце буде призначено людей, не пов'¤заних з ќ”Ќ Ѕандери. Ѕула розпущена украњнська м≥л≥ц≥¤. ѓѓ зам≥нила допом≥жна пол≥ц≥¤, в ¤ку теж було заборонено приймати прихильник≥в ќ”Ќ-Ѕ.
як ≥ в ≥нших окупованих нацистами земл¤х ™вропи, на ¬олин≥ першими пом≥чниками нового режиму стали фольксдойчери - м≥сцев≥ жител≥, що змогли довести своЇ ар≥йське, тобто н≥мецьке походженн¤. ¬ –≥вному, «долбунов≥, ћлинов≥ та  остопол≥ таких нап≥вн≥мц≥в на початок 1942 р. ви¤вилось дек≥лькасот, в т. ч. в –≥вному 78. (30) «годом њх к≥льк≥сть дещо зросла. ÷е були переважно пол¤ки, пов'¤зан≥ с≥мейними узами з волинськими н≥мц¤ми. —аме фольксдойчери стали першими претендентами на кер≥вн≥ посади у новостворюваних  охом структурах.
—л≥д в≥дм≥тити, що боротьба за кер≥вн≥ та важлив≥ посади в н≥мецьк≥й адм≥н≥страц≥њ стала чи не першим полем протисто¤нн¤ м≥ж украњнц¤ми та пол¤ками на ¬олин≥ п≥д час окупац≥њ. ћаЇмо на уваз≥ т≥ випадки, коли йшлос¤ не про спроби добратись до Ђщедрого коритаї, а про можли-в≥сть добувати оперативну ≥нформац≥ю щодо нам≥р≥в ≥ д≥й нацист≥в та спроможн≥сть активно реагувати на них. «годом, коли окупанти почали широко застосовувати злочинн≥ акц≥њ типу облав, вивозу людей до –айху, збору контингент≥в, арешт≥в ≥ т. п., ц≥ люди, а серед них ви¤вилос¤ чимало щирих патр≥от≥в ”крањни, внесли св≥й вагомий вклад у боротьбу з окупантами.
¬ к≥нц≥ 1941 та на початку 1942 р. у б≥льшост≥ м≥ст та населених пункт≥в нин≥шньоњ –≥вненщини менш-б≥льш ч≥тко викристал≥зувалис¤ позиц≥њ р≥зних украњнських нац≥онально-патр≥отичних сил. —уд¤чи з таЇмного донесенн¤ в Ѕерл≥н, ¤ке 14 листопада 1941 р. п≥дготував начальник —ƒ ¬олин≥, ситуац≥¤ вигл¤дала такою: Ђ...—еред украњнських пол≥тичних теч≥й на ¬олин≥ ќ”Ќ Ѕандери розгортаЇ, ¤к завжди, найб≥льшу д≥¤льн≥сть. ¬игл¤даЇ, що ≥ нова пол≥ц≥¤ перебуваЇ п≥д сильним впливом цього руху...
—еред украњнських пол≥тичних теч≥й сл≥д згадати також групу ќ”Ќ ћельника, ¤ка маЇ т≥ сам≥ ц≥л≥, що ≥ група Ѕандери, а саме: створенн¤ суверенноњ ≥ незалежноњ ”крањни, але вони виражен≥ в менш груб≥й форм≥.
”Ќ– п≥д кер≥вництвом Ћ≥вицького досить активна, але знайшла п≥дтримку лише серед к≥лькох колишн≥х оф≥цер≥в ≥ во¤к≥в арм≥њ ѕетлюри, а також частково духовенства... —коропадський маЇ попул¤рн≥сть у людей похилого в≥ку ≥ серед м≥сцевоњ ≥нтел≥генц≥њ...
як п≥дсумок можна сказати, що сьогодн≥ серйозну загрозу становить т≥льки ќ”Ќ Ѕандери...ї (31)
–еакц≥ю на таку оц≥нку д≥¤льност≥ ќ”Ќ-Ѕ чекати довелось недовго. ¬же 25 листопада 1941 р. наказом є106 ус≥м командам ѕол≥ц≥њ Ѕезпеки ≥ —ƒ  иЇва, ƒн≥пропетровська, ћиколаЇва, –≥вного, ∆итомира та ¬≥нниц≥ доводитьс¤ до в≥дома, що: ЂЌезаперечно встановлено, що рух Ѕандери готуЇ повстанн¤ у –айхском≥сар≥ат≥ (”крањна), мета ¤кого - створенн¤ незалежноњ ”крањни. ¬с≥ актив≥сти руху Ѕандери повинн≥ бути негайно арештован≥ ≥ п≥сл¤ ірунтовного допиту знищен≥ ¤к граб≥жники. ѕротоколи допит≥в мають бути переслан≥ айнзацкоманд≥ ц/5. ÷ей лист маЇ бути знищений командофюрером негайно п≥сл¤ прочитанн¤...ї (32)
“ак ќ”Ќ-Ѕ була остаточно загнана у глибоке п≥дп≥лл¤. Ќезабаром пор¤д з д≥ючими з початку в≥йни загонами отамана “. Ѕульби, на п≥вдн≥ та заход≥ –≥вненщини по¤вились перш≥ партизанськ≥ боњвки новоњ ”ѕј, ¤к≥й згодом судилось прийн¤ти збройн≥ удари н≥мецько-фашистських, а в≥дтак рос≥йсько-б≥льшовицьких каральних в≥йськ.
ƒруга конференц≥¤ ќ”Ќ, що в≥дбулась у кв≥тн≥ 1942 р., пор¤д ≥з стратег≥чними завданн¤ми здобутт¤ державноњ незалежност≥, висунула також р¤д конкретних завдань, спр¤мованих на захист украњнського населенн¤ в≥д орган≥зованого нацистами пограбуванн¤ через непом≥рн≥ контингенти та ≥нш≥ побори. ќрган≥зован≥ б≥льшовиками на ¬олин≥ колгоспи ≥ радгоспи стали неоц≥нимим подарунком дл¤ г≥тлер≥вц≥в. Ќа баз≥ цих господарств вони орган≥зували т. зв. л≥геншафти, тобто державн≥ господарства; прац¤ в ¤ких стала дл¤ украњнських сел¤н кращою з г≥рших форм дореволюц≥йноњ панщини. јле орган≥зований окупантами продуктовий конвейЇр з ¬олин≥ у –айх д≥¤в недовго. ¬же з л≥та того року поставки хл≥ба, м'¤са, шерст≥, л≥соматер≥ал≥в у Ќ≥меччину стали р≥зко падати. —аботаж став все б≥льш д≥Ївим. як пов≥домл¤в у Ѕерл≥н начальник пол≥ц≥њ безпеки ¬олин≥ 4 грудн¤ 1942 р. ЂЌаочний образ про насл≥дки поборюванн¤ банд дають дотепер≥шн≥ результати акц≥њ загот≥вл≥ зерна в сектор≥ командира –≥вного. «агалом у сектор≥, нав≥ть у районах, заповнених ул≥тку бандитами, можна було перевести акц≥ю на 80 до 100%. «ате райони ѕ≥нська,  остопол¤ ≥ —арн сто¤ть далеко позаду в загот≥вл≥ через сильну активн≥сть банд: ѕ≥нськ 28%,  остоп≥ль 32-35%, —арни 25-30%'.
” сектор≥ команданта —ѕ та —ƒ –≥вного у зв≥тний пер≥од сталос¤ 100 напад≥в бандит≥в переважно дл¤ захопленн¤ продовольства. ћайже повн≥стю зруйнован≥ чотири державних господарства, багато мер≥й, молочарень. ѕограбовано багато соток центнер≥в зб≥жж¤ ≥ велику к≥льк≥сть худоби...ї (33)
ƒругим напр¤мком боротьби ”ѕј з н≥мецькими загарбниками стало р¤туванн¤ людей, ≥ в першу чергу молод≥, в≥д насильницького вивезенн¤ на примусов≥ роботи до Ќ≥меччини. ÷ю боротьбу в одинаков≥й м≥р≥ п≥дтримували ус≥ антифашистськ≥ сили ≥ рухи ¬олин≥. “ой факт, що значна частина с≥л ≥ нав≥ть м≥стечок п≥вн≥чно-сх≥дноњ ¬олин≥ та ѕол≥сс¤ в 1942-43 рр. перебували п≥д контролем та захистом ”ѕј та ”Ќ–ј, значно спри¤ли збереженню багатьох тис¤ч юнак≥в ≥ д≥вчат в≥д рабськоњ прац≥ у –айху. як читаЇмо у зв≥т≥ Ђ«бройна самооборона украњнського народуї: Ђ≤з призначеного контингенту сьогодн≥ (1943 р.) на роботу в Ќ≥меччину вињжджаЇ не б≥льше 5% назначеного контингенту людейї. (34)
Ќайкращим показником цього напр¤мку боротьби украњнських антифашист≥в можуть служити оф≥ц≥йн≥ дан≥ про к≥льк≥сть насильно вивезених до –айху з ”крањни людей. ¬ той час, ¤к ≥з п≥вденно-сх≥дних областей (—тал≥нськоњ, «апор≥зькоњ, ƒн≥пропетровськоњ) було депортовано до Ќ≥меччини в≥д 252 до 170 тис. людей з кожноњ, з ’мельницькоњ - 114 тис, з ∆итомирськоњ - 75 тис., то з –≥вненщини вивезено до –айху 22 тис, з ¬олинськоњ област≥ - 20 тис. (35)