—вист та вибухи бомб, снар¤д≥в ¤ п≥знала ще вдома, в м≥ст≥ ƒубн≥, де проживала наша с≥м'¤. ѕам'¤таю, ¤к п≥д час артилер≥йського обстр≥лу м≥ста н≥мц¤ми ми переб≥гали вулицю ћлин≥вську, щоб знайти захист за кам'¤ною ст≥ною бойн≥, нин≥ Ч продуктового магазину. “а не вс≥ тод≥ доб≥гли до р¤т≥вноњ ст≥ни: нашу сус≥дку, разом з хлопчиком на руках, вибух роз≥рвав на шматки.
¬ к≥нц≥ лютого 1944 року, коли стало в≥домо, що н≥мц≥ забирають з ƒубна людей дл¤ в≥дправки до Ќ≥меччини, ми переховувались у нашоњ родички. ” нењ в хл≥в≥ був великий льох, де ми ≥ заховались разом з ≥ншими с≥м'¤ми. јле н≥мц≥ знайшли нас. —олдат направив дуло автомата в льох ≥ на казав ус≥м вилазити. ћи вийшли на подв≥р'¤. Ќаша мама встигла вз¤ти вузличок, ¤кого вона з собою завжди брала. ¬ ньому були корж≥ та од¤г дл¤ д≥тей. “ак нас п≥д дулами автомат≥в повели вулицею. « ≥нших вулиць також виводили людей, хто в ч≥м був, брати з собою не дозвол¤ли н≥чого. ¬с≥х нас завели в Ѕернардин≥вську церкву, нин≥ —в¤то-ћиколањвський собор. ј вноч≥, на вантажних автомашинах повезли в напр¤мку ¬ерби. Ќа станц≥ю ¬ерба вже було завезено багато людей, вс≥х загнали в вантажн≥ крит≥ вагони, брудн≥, не вичищен≥ п≥сл¤ р≥зного вантажу. “ак почавс¤ наш шл¤х до Ќ≥меччини.
Ѕули р≥зн≥ пересильн≥ табори, були зупинки на станц≥¤х, де нас виган¤ли на короткий час, з вагон≥в, шикували в шеренги. ƒо нас п≥дходили н≥мц≥, розгл¤дали нас, ¤к нев≥льник≥в на ринках. ÷е були, напевне, хаз¤њ ≥з довколишн≥х с≥л, ¤к≥ вибирали соб≥ роб≥тник≥в. Ќас чомусь н≥хто не брав, можливо, њх не влаштовувала така робоча сила, Ч мати з трьома д≥тьми ≥ старою бабусею.
ѕот≥м знову надходила команда с≥дати у вагони Ч ≥ поњзд рушав дал≥ на зах≥д. 2 березн¤ 1944 року нашу с≥м'ю та т≥тку √анну привезли в м≥сто ƒрезден. “ут ми стали малими в'¤зн¤ми. «а час перебуванн¤ в табор≥ не знали дит¤чих ≥гор, не бачили ≥грашок, не тримали в руках книжок.
ћи дуже швидко стали Ђдорослими д≥тьмиї з бл≥дими, худими обличч¤ми, сумними, голодними очима, в ¤ких не було дит¤чоњ посм≥шки. ѕо наших худих, тоненьких постат¤х неможливо було нав≥ть встановити наш в≥к.
∆или ми в табор≥, ¤кий був огороджений високим дерев'¤ним парканом з колючим дротом зверху. —то¤ли велик≥ ворота ≥ прох≥дна, де завжди сид≥ли чергов≥ охоронц≥. ” нас збереглись хорош≥, тепл≥ спогади про двох з них. Ќе знаю њх ≥мен та пр≥звищ. ќдного з них, маленького зросту, худого чомусь доросл≥ прозвали Ђ урочкаї, а другий був, навпаки, високий, гарний на вроду ≥ без руки. ЂЅезрукийї ЧХ так прозвали його. оли з них хтось вартував, то ми, д≥ти, могли ненадовго вийти за ворота табору. Ќам дуже хот≥лось побачити, що там робитьс¤ за межами нашого табору, пройтис¤ вулиц¤ми чужого ≥ ворожого нам м≥ста, побачити його жител≥в, магазини, будинки.
јле найчаст≥ше нас у м≥сто гнав голод. Ќаск≥льки це було дл¤ нас т¤жке в≥дчутт¤! Ћ¤гаЇш Ч хочеш њсти, встаЇш Ч хочеш њсти ≥ ц≥лий день думаЇш т≥льки про њжу. Ѕрюква ≥ кольраб≥ не могли вгамувати наш невтихаючий апетит. Ќаша т≥тка √анна працювала на кухн≥, допомагала готувати њжу. ≤нод≥ удавалось потрапити туди. ћи допомагали витирати п≥длогу, посуд, чистити в≥дварену картоплю. Ќам потр≥бна було акуратно зн¤ти з нењ шк≥рку. ќсь ц≥Їю шк≥ркою ми ласували. ўоб з'њсти картоплину, год≥ було й думати, а тим б≥льше Ч вкрасти, щоб принести в барак. “ут цього не прощали. ћи вс≥ знали про випадок, коли за вкрадений ог≥рок дл¤ дитини один чолов≥к був розстр≥л¤ний.
я, ¤к тепер, пам'¤таю прим≥щенн¤ кухн≥: на плит≥ в в-личезному казан≥ кипить вода. “≥тка √анна кришить кусочками брукву ≥ кидаЇ в казан. —тарий сердитий н≥мець-кухар приносить в≥дро крохмалю. ¬≥н його т≥тц≥ √анн≥ не дов≥р¤Ї ≥ висипаЇ в казан сам. “≥тка великим черпаком намагаЇтьс¤ розм≥шати цю сум≥ш. ѓй важко, крохмаль збиваЇтьс¤ в грудки. ўе довго вона з великим зусилл¤м орудуЇ черпаком.
ѕрийде об≥дн¤ пора, вс≥ отримують черпак ц≥Їњ юшки ≥ скибку хл≥ба. ƒ≥т¤м давали крайн≥ маленьк≥ кусочки хл≥бини Ч окрайц≥.
ћо¤ старша сестра ¬ал¤ Ч њй було тод≥ 13 рок≥в Ч брала мене часто з собою ≥ ми йшли просити њсти. ћен≥ було лише 7 рок≥в ≥ н≥мки б≥льше жал≥ли. ћи ставали десь на вулиц≥, б≥л¤ магазину ≥ чекали милостиню, або заходили в будинки.
ƒавали нам переважно щось з продукт≥в, найчаст≥ше окраЇць хл≥ба. ћи його ховали в торбинку, а в холодну пору, коли були вд¤гнен≥, клали кусочки хл≥ба за п≥дкладку палата. ѕам'¤таю, ¤к, бувало, йдемо вулицею, н≥мецька ж≥нка побачить нас, виб≥жить з кульочком, покладе його б≥л¤ огорож≥, а сама мерщ≥й вт≥каЇ назад в будинок, щоб сус≥д не побачив. ¬они також бо¤лись один одного. јле трапл¤лись ≥ так≥, що цькували нас собаками.
ћоњ сестри розпов≥дали про випадок, ¤кий трапивс¤ з ними. «айшли вони в один дуже гарний будинок. «устр≥ла њх немолода, але ще дуже гарна ж≥нка. «акликала в хату, завела в убиральню ≥ дала чаю з хл≥бом. Ѕачачи њхн≥ худ≥ т≥льц¤, в чай поклала по ложц≥ смальцю. ≤ все промовл¤ла: Ђгут-гут, пийте, .будете поправл¤тись, не будете хвор≥ти. ¬тлумачуючи њм це, весь час тривожно вигл¤дала, чи н≥хто в хату не йде. ј пот≥м вивела д≥тей через садок ≥ по¤снила, що в нењ чолов≥к дуже великий начальник ≥ сердитий. —тарша сестра вже трохи навчилась розум≥ти по-н≥мецьки ≥ зрозум≥ла, що н≥мка њм намагалась по¤снити.
Ќ≥мець Ђ урочкаї п≥д час свого чергуванн¤ дозвол¤в д≥т¤м заходити в прим≥щенн¤ дл¤ вахтер≥в. “ам на стол≥ сто¤ли ¤щики, в ¤ких в алфав≥тному пор¤дку лежали картки на остарбайтер≥в. ¬≥н нас пригощав ¤кимись круглими кульками, можливо Ч в≥там≥нами чи цукерками.
“ак минули л≥то ≥ ос≥нь 1944 року, настала зима. ƒо нашого голоду приЇднавс¤ холод, дощ, сир≥сть. ¬иснажен≥ голодом, погано вд¤гнен≥, ми дуже мерзли, почались захворюванн¤. ашл¤ли вс≥, наче зав≥дн≥. «давалось, цей сухий, надривний кашель, що виривав з грудей усе, н≥коли не ск≥нчитьс¤.
¬ноч≥ л¤гали вс≥ разом з мамою на одн≥й нар≥, притулившись т≥сно одне до одного, щоб з≥гр≥ти промерзл≥ т≥ла. Ќаша мама, коли йшла на роботу, нам залишала половину своЇњ скибки хл≥ба. ¬она бачила, ¤к ми страждали в≥д голоду, на соб≥ економила, в≥дривала в≥д себе половину свого пайка, щоб другу под≥лити м≥ж нами.
¬есна принесла н≥бито ¤кесь полегшенн¤. ћи виходили з бараку, ледве т¤гнучи за собою т¤жк≥, мов олов'¤н≥ ноги, вибирали сон¤чне м≥сце ≥ гр≥лись. Ќас вже н≥що не ц≥кавило, ми др≥мали на сонц≥, мов стар≥ бабус≥.
Ќайт¤жч≥ дн≥ настали, коли почалис¤ майже безперервн≥ нальоти американськоњ та рад¤нськоњ ав≥ац≥њ ≥ бомбардуванн¤.
—уц≥льне завиванн¤ сирен свист ≥ вибухи бомб, гурк≥т л≥так≥в, обвали багатоповерхових будинк≥в, страшн≥ пожеж≥. рик ≥ плач. —отн≥ живими похованих п≥д руњнами будинк≥в людей. ≤ таке страх≥тт¤, таке пекло Ч кожний день та кожну н≥ч.
ќдного разу вноч≥ ми вс≥ посхоплювались в≥д гуркоту л≥так≥в, вибух≥в бомб. Ѕомбили зал≥зницю, на ¤к≥й працювала наша мама. ѕерел¤кан≥, ми разом з ≥ншими вийшли з барак≥в у дв≥р табору. √ор≥ла, здавалось, вс¤ зал≥зниц¤. Ѕомби влучили в ешелон з пальним. «≥ страшним гуркотом п≥дн≥малис¤ вверх бочки з пальним, розривались в пов≥тр≥ ≥ вогн¤ним дощем поливали все навкруги. ¬с¤ територ≥¤ була переорана вибухами бомб, скр≥зь глибок≥ ¤ми та земл¤н≥ кучугури. ћи спостер≥гали за цим ≥ нас тр¤сло мов у лихоманц≥,, не знали, що робити, куди ховатись.
ѕри черговому нальот≥ впали на наш таб≥р запальн≥ бомби, виникла пожежа. √ор≥ло все м≥сто, про р¤туванн¤ наших барак≥в н≥хто не думав. ¬день, коли пожежа в табор≥ затихла, нас перевели в ¤кесь велике прим≥щенн¤, що нагадувало театр. “ут були сцена, декорац≥њ, п≥ан≥но.
« цього часу н≥хто до нас, д≥тей, не мав д≥ла. ÷≥л≥ дн≥ ходили ми по згарищах у пошуках њж≥. ѕ≥сл¤ кожного бомбардуванн¤ н≥мц≥ приводили в≥йськовополонених та остарбайтер≥в на розчищенн¤ завал≥в. «-п≥д уламк≥в зруйнованих будинк≥в вит¤гали людей, ще живих або поранених, та труп≥в. ¬улиц≥ зчищали Ч ≥ все вивозили за м≥сто. ќсь там, на тих звалищах можна було знайти щось њсти: куски обгор≥лого хл≥ба, цукру, шматки сала чи ще щось, що потрапл¤ло з розбитих дом≥в, магазин≥в.
Ќаш новий таб≥р знаходивс¤ на околиц≥ м≥ста, ≥ ми, д≥ти, в≥дшукали таке звалище ≥ ходили туди, копирсалис¤ в тому см≥тт≥, щоб щось знайти њст≥вне. ’одили туди доти, доки з кам≥нн¤, куск≥в цегли та см≥тт¤ не вит¤гли людську ногу. ѕ≥сл¤ цього б≥льше туди ми не ходили.
“епер, коли нас н≥хто вже не затримував ≥ не дививс¤ за нами, ¤к т≥льки починалась тривога, ми б≥гли в поле, ¤ке було недалеко. Ќаша бабус¤ залишалас¤ у будинку, бо вт≥кати не здужала ≥ говорила, що вона вже стара ≥ њй байдуже, що з нею станетьс¤. як т≥льки починавс¤ нал≥т, ми в≥дшукували ¤кесь заглибленн¤, л¤гали ≥ щ≥льно тулились до земл≥, не п≥дн≥маючи голови ≥ заплющивши оч≥. оли починалось бомбардуванн¤, ми, двоЇ менших сестер, голосно кричали чи плакали, а старша сестра ¬ал¤ вголос молилас¤.
«в≥льнили нас рад¤нськ≥ в≥йська. ƒодому добирались довго ≥ важко. ѕо н≥мецьк≥й земл≥ йшли п≥шки. —тарих та нем≥чних, таких, ¤к наша баба, везли на п≥дводах. „астину шл¤ху везли нас на в≥йськових автомашинах, на п≥дводах, а пот≥м поњздом в товарних вагонах.
’атина наша залишилась не зовс≥м зруйнованою, або без в≥кон, облуплена. якась ж≥нка з дитиною поселилась у порожн≥й сус≥дн≥й хат≥, а в наш≥й поставила свою корову. ƒружно вз¤лис¤ ми за в≥дбудову хати, щоб можна було й н≥й жити. ≥нчилась в≥йна, ≥ з тоњ хати ми п≥шли з сестрою ¬алею в широкий св≥т. ќбоЇ зак≥нчили Ћубенське педагог≥чне училище, згодом здобули вищу осв≥ту, присв¤тивши своЇ житт¤ вихованню ≥ навчанню д≥тей.
“епер ¤ бабус¤, маю четверо онук≥в ≥ вс≥Їю душею, вс≥м серцем бажаю њм н≥коли не бачити того всього, що довелос¤ бачити та пережити мен≥...
ќ–Ќ≤…„” Ћюдмила ќлекс≥њвна, м. ƒубно, вул. «абрама,
46.
 |
 |
